У січні цього року Надія Гнатівна з Чорноострівської тергромади відзначила свій 100-й день народження. Все своє життя вона проживає в селі Мартинівка.
Попри поважний вік Надія Гнатівна Ліщинська пам’ятає голодні роки, післявоєнні часи та всі випробування, що довелося пережити її сім’ї.
Згадує, як застала Голодомор дитиною. “Пам’ятаю сусідських дітей з великими животами і тоненькими ногами, свого батька з опухлими ногами, матір худу з чорними колами навколо очей”, – розповідає «сайту Є ye.ua» Надія Гнатівна.
У ті часи сім’я виживала завдяки силі та наполегливості матері. Вона готувала узвари та варила юшку з трав, лободи, кропиви та іншого бур’яну.
“На полях ходили об’їздчики, і за знайдену картоплю чи буряк могли покарати. В хаті завжди хотілося їсти, а нас рано вкладали спати, і ми тихо снували до печі, хоч там було пусто”, – згадує вона.
Після війни у 1946–1947 роках Надія Ліщинська працювала і отримувала пайку на роботі – пляшку розбавленого молока або жменьку крупи, якої ледь вистачало на сім’ю. Так і виживали.
Коли вік був вже поважним, Надії Гнатівні доля не припинила її випробовувати. Жінка втратила трьох синів, а також онука Богдана Ліщинського, який у 2015 році загинув від кулі, захищаючи Україну на Донеччині.
Нині Надія Гнатівна молиться за щасливу долю своїх нащадків. Її онуки Андрій та Сергій стоять на захисті Батьківщини. Жінка каже, що хоче, аби ніхто більше не знав голоду, війни та розрухи, щоб діти завжди мали достатньо їжі.
Читайте також: Із кухаря – в піхотинці: історія гвардійця з Хмельницького Артема Мацюка
