Як супутники Parcae відстежували радянські кораблі з космосу

США десятиліттями приховували надзвичайно потужний засіб шпигунства — супутникову систему Parcae. Розроблена ще в часи жорсткої холодної війни, вона залишалася невідомою широкому загалу понад 30 років. Ця мережа орбітальних «електронних вух» дозволяла американській розвідці детально відслідковувати радянські судна та оперативно збирати важливу інформацію про військову активність СРСР, фактично забезпечуючи стабільність у період, коли будь-який невдалий крок міг перерости в ядерний конфлікт.

Витоки проекту: загроза з боку радянського флоту

На початку 1970-х років СРСР різко посилив свою військово-морську міць, зокрема шляхом розгортання атомних крейсерів класу «Кіров». Для США це створило небезпечну прогалину в морській розвідці, що могла зруйнувати архітектуру взаємного гарантованого знищення (MAD). Як зауважив інженер-електрик і фахівець з військових технологій часів холодної війни Лі М. Хаммарстром: «Якби в радянських сил з’явилася здатність нейтралізувати наш ядерний удар, виникав реальний ризик, що вони вдадуться до першого удару».

Існували й інші проекти з електронного шпигунства, наприклад, програма Poppy, здатна фіксувати радянські радіолокаційні сигнали. Однак їх головним недоліком були значні затримки в обробці даних: іноді минали тижні, перш ніж американська сторона отримувала практичні відомості. Під час великих радянських навчань 1971 року з’ясувалося, що ці «дірки» в інтелектуальних можливостях можуть бути критичними — так народилася ідея Parcae.

Розквіт Parcae: унікальна орбітальна система

Офіційно робота над Parcae стартувала в 1970-х роках, але світ дізнався про існування системи лише в липні 2023-го, коли Національне розвідувальне управління (НРУ) США оприлюднило лаконічний односторінковий документ під час урочистостей до 100-річчя Військово-морської науково-дослідної лабораторії (NRL) у Вашингтоні.

Ще з моменту заснування в 1961 році NRL координувала численні програми США у сфері космічного шпигунства, включно з фотографічною розвідкою, перехопленням комунікацій та моніторингом сигналів. Parcae стала наступником інших секретних ініціатив, хоча саме вона лишалася найпотаємнішою.

Попередники й основа для Parcae

1. GRAB (1960)
   Перший у світі супутник-шпигун, який запускався під виглядом проєкту з дослідження космічної радіації. GRAB був призначений виявляти радянські РЛС та збирав безцінні дані для АНБ і Стратегічного повітряного командування. Проте технології обробки інформації на той час були ще дуже повільними, а сама місія зберігалася в таємниці аж до 1998 року.
2. Poppy (1962–1977)
   Низка супутників, які вміли локалізувати джерело радіолокаційних сигналів з більшою точністю, ніж GRAB. Одним із ключових досягнень став перехід від записів на плівку до цифрової передачі даних на наземні станції. Це дало змогу скоротити час на отримання інформації та створило ґрунт для більш оперативних і досконалих програм на кшталт Parcae.

Технологічний прорив у Parcae

Перша місія Parcae розпочалася в 1976 році, а фактична робота тривала близько двох десятиліть. У різні періоди програма носила псевдоніми на кшталт «Біла хмара» або «Класичний майстер», а формальне припинення її діяльності відбулося лише в травні 2008-го.

• Запуск тріадою
  Супутники виводилися на орбіту трійками — це й відображало назву Parcae, пов’язану з римськими богинями-долями. Початково використовували носії Atlas F, а пізніше перейшли на потужніші Titan IV-A.
• Інноваційна стабілізація
  Кожен супутник мав спеціальну довгу «стрілу» з обтяженим кінцем, яка забезпечувала стабільну орієнтацію апарата й постійну точність спрямування антен на Землю.
• Синхронізація в режимі реального часу
  Завдяки надточним годинникам група з трьох супутників могла одночасно засікати радянські радіолокаційні сигнали з різних позицій та миттєво визначати їх точне розташування.

Впровадження миттєвої обробки та аналізу

Унікальною особливістю Parcae стала здатність миттєво аналізувати величезний потік сигналів (ELINT). Для цього застосовували ранні мінікомп’ютери на кшталт SEL-810 та SEL-86 із функціями переривання в реальному часі. Це давало змогу призупинити поточні процеси обробки даних заради новоприбулих сигналів — без втрати важливої інформації.

• Швидкі «звіти-в-польоті»
  Команда під керівництвом капітана у відставці Артура «Арта» Колльєра прагнула звести інтервал між фіксацією сигналу та створенням розвідувального звіту до лічених хвилин.
• Автоматизовані візуалізації
  Замість застарілих роздруківок телетайпів Parcae поступово перейшла до автоматичного генерування електронних карт загроз, що дозволяло командирам ВМС реагувати майже миттєво.

«Від супутника до стрільця» за лічені хвилини

Ключовим викликом холодної війни була потреба не просто розпізнати сигнал, а якомога швидше передати його до «кінцевого користувача» — військового підрозділу, який має реагувати. За словами капітана Джеймса «Мела» Стівенсона, першого директора Управління оперативної підтримки NRO, успіх Parcae полягав у тому, що вся система (від супутника до наземних терміналів) була злагодженою та високошвидкісною.

• Tactical Receive Equipment and Related Applications Broadcast
  Ця комунікаційна мережа, створена на базі напрацювань Parcae, зіграла вирішальну роль у передачі надважливої розвідувальної інформації під час конфліктів, зокрема в операції «Буря в пустелі».
• Прототипи систем для відображення
  Дозволили аналітикам у реальному часі переглядати цифрові мапи, на яких відображалися найважливіші загрози. Це ліквідувало необхідність в тривалому ручному опрацюванні великих масивів даних.

Спадок Parcae: більше, ніж військовий проєкт

Parcae не лише допомагав відстежувати радянські кораблі — його здатність «читати» найрізноманітніші сигнали сприяла й іншим напрямам, зокрема боротьбі з контрабандою зброї та наркотиків. Багато інженерів та військових, які були причетні до розробки та експлуатації цієї програми, згадують про Parcae як про найяскравіший період у своїй кар’єрі: їм вдалося поєднати наукову креативність із суворим оперативним вишколом холодної війни.

Попри зняття грифу «Цілком таємно» з окремих документів, значна частина деталей проєкту Parcae залишається закритою й досі. Однак уже зараз очевидно, що ця програма відчутно вплинула на еволюцію систем орбітального стеження та оперативної передачі даних, сформувавши підґрунтя сучасних технологій космічної розвідки.