5 мільйонів років тому Середземне море залило за місяці!

Нове дослідження надає переконливі докази гігантської повені, яка сталася приблизно 5 мільйонів років тому, коли води Атлантичного океану стрімко заповнили висохле Середземне море через прорив у Гібралтарській протоці.

Цей феноменальний потоп міг тривати лише декілька місяців. Швидкість потоку води перевищувала в 1000 разів сучасну річку Амазонку. Заповнення величезного порожнього басейну відбувалося з неймовірною швидкістю. Такий масштаб робить Занклінський мегапотоп найбільшим відомим потопом в історії нашої планети.

Останнє дослідження виявило нові докази цієї катастрофічної події. Науковці вивчали осадові породи занклінської епохи на Сицилії. Вони знайшли свідчення прориву води через прогалину між сучасною Сицилією та материковою Африкою.

Історія відкриття мегапотопу

Історія дослідження цього феномену розпочалася ще наприкінці 19 століття. Геологи тоді помітили відкладення солі навколо Середземномор’я. Ці знахідки вказували на незвичайну подію 5-6 мільйонів років тому.

Науковці назвали цей період “мессинським”. Поступово вони дійшли висновку, що колись море висохло. Це явище отримало назву “мессинська криза солоності”. Воно сталося задовго до останніх льодовикових періодів.

У 1970-х роках відбувся значний прорив у дослідженнях. Вчені вперше пробурили глибокі свердловини в осадових породах під Середземним морем. Їхні знахідки виявилися надзвичайно важливими для розуміння історії регіону.

Буріння виявило масивний шар солі під морським дном. Його товщина сягала кілометра. Це підтвердило гіпотезу про висихання моря 6 мільйонів років тому через тектонічні зміни.

Три ключові відкриття

Дослідники зробили три вражаючі відкриття під Середземним морем. Перше – знаходження величезного шару солі. Друге – виявлення відкладень із скам’янілостями прісноводних озер. Третє – різка зміна порід на типові глибоководні відкладення.

Над шаром солі вчені знайшли відкладення із скам’янілостями. Вони походили з мілководних озер з низьким вмістом солі. Це свідчило про різке зниження рівня моря на понад кілометр.

Коли більшість води випарувалася, залишилася сіль. У найнижчих частинах басейну утворилися озера. Вони підживлювалися річками, що зберігало їх відносно прісними. Сейсмічні дослідження виявили русла давніх річок на морському дні.

Вплив цієї події на морське життя був катастрофічним. Лише 11% середземноморських видів пережили кризу. Раптова зміна скелястих шарів над сіллю на глибоководні відкладення вказує на швидке заповнення басейну.

Гібралтарський прорив

Наступний важливий етап досліджень відбувся у 2009 році. Геофізичні дані, зібрані для проєкту тунелю Африка-Європа, виявили щось цікаве. Величезна підводна траншея між Атлантикою та Середземномор’ям, ймовірно, утворилася внаслідок раптової повені.

Ця гіпотеза припускала, що вода з Атлантичного океану знайшла шлях через сучасну Гібралтарську протоку. Потік мчав швидше за автомобіль по кілометровому схилу. Він викопав улоговину, глибшу за хмарочос.

Нове дослідження підтверджує цю теорію. Команда науковців під керівництвом Аарона Мікаллефа дослідила ключовий регіон. Вони вивчали місце, де паводкові води, які заповнювали західний басейн, мали прорватися через гірський хребет.

Цей хребет, відомий як Сицилійський підйом, з’єднував тодішні Африку та Італію. Питання полягало в тому, чи існують докази другого мегапотопу при заповненні східного Середземномор’я.

Сицилійські свідчення

Один із авторів дослідження, Джованні Баррека, виріс на півдні Сицилії. Він давно цікавився місцевими пагорбами біля узбережжя. Вони є продовженням Сицилійського порогу, через який, імовірно, пройшов мегапотоп.

Науковці відвідали цю місцевість і помітили дещо особливе. Пагорби мали незвичайну форму – вирівняну та обтічну. Глибоко еродовані западини розділяли їх. Ця конфігурація нагадувала форми рельєфу в штаті Вашингтон, США.

Пагорби у Вашингтоні сформувалися під час іншої катастрофічної повені. Вона сталася, коли озеро Міссула спорожнілося наприкінці останнього льодовикового періоду. Схожість форм рельєфу вказувала на подібний механізм утворення.

Якщо сицилійські пагорби утворилися під час мегапотопу, мали залишитися певні сліди. Зокрема, уламки гірських порід з основи западин мали опинитися на вершинах пагорбів. Науковці справді знайшли такі змішані та деформовані уламки розміром до валунів.

Комп’ютерне моделювання катастрофи

Для перевірки своєї гіпотези вчені створили комп’ютерну симуляцію потопу. Вона показала, як паводкові води перетнули частину Сицилійського порогу. Модель підтвердила, що потік води міг сформувати знайдені обтічні пагорби.

Згідно з моделлю, пагорби вирізала вода на глибині 40 метрів або більше. Швидкість потоку сягала 115 кілометрів на годину. Це швидше за більшість автомобілів на шосе.

В одній з модельованих областей 13 мільйонів кубічних метрів води на секунду вливалися у східний басейн. Для порівняння, сучасна Амазонка пропускає близько 200 000 кубічних метрів на секунду. Потік був у 65 разів потужнішим.

Примітно, що це була лише частина загального обсягу води. Спочатку вода прорвалася через Гібралтар, а вже потім досягла Сицилії. Масштаб катастрофи вражає навіть за сучасними мірками.

Це дослідження надає вагомі докази найбільшої повені в історії Землі. Воно пояснює, як Середземне море відновилося після мессинської кризи солоності. Розуміння цих процесів має важливе значення для геології, палеокліматології та еволюції середземноморської екосистеми.