Люди в повсякденному житті готові допомагати один одному

Міжнародна команда вчених під керівництвом Каліфорнійського університету Лос-Анжелеса провела дослідження людської здатності до співпраці. Робота показує, що від міст Англії, Італії, Польщі до сіл Еквадору, Гани, Лаосу та аборигенів Австралії на мікрорівні нашої повсякденної взаємодії люди скрізь схильні допомагати іншим, коли їх просять.

Ми постійно звертаємося один до одного за допомогою. Дослідження, проведене міжнародною командою вчених під керівництвом Каліфорнійського університету Лос-Анджелеса, показало, що в повсякденному житті людина подає сигнал про допомогу (наприклад, просить за столом передати сіль) в середньому раз в 2 хвилини і 17 секунд.

У різних культурах ці прохання про допомогу, які ми майже не помічаємо, виконуються в 7 разів частіше, ніж відхиляються. А в тих рідкісних випадках, коли люди відмовляються, вони пояснюють причину відмови. Ця тенденція допомагати іншим, коли це необхідно, і пояснювати причини відмови, зустрічається повсюдно і ніяк не пов’язана з культурними відмінностями.

Карта дослідження. Університет Неймегена https://www.nature.com/articles/s41598-023-30580-5

Це вкрай важке питання, яке давно стоїть перед наукою: чи формуються наші рішення про співпрацю і допомогу під впливом культури, в якій ми виросли? Або люди однаково щедрі (або жадібні) просто за своєю природою?

Нове дослідження показує, що існують особливі випадки та дорогі обміни, на які впливає культурне різноманіття. Але коли ми збільшуємо масштаб до мікросоціальних взаємодій, культурні відмінності в основному зникають, а тенденція нашого виду надавати допомогу, коли вона необхідна, стає універсальною.

Вчені так сформулювали основні висновки своєї роботи:

• Невеликі прохання про допомогу (наприклад, передати сіль або хліб) виникають в середньому раз в 2 хвилини і 17 секунд в повсякденному житті в усьому світі. Невеликі прохання – це маловитратні спільні рішення про використання предметів повсякденного користування, наприклад, при роботі по дому. Такі рішення зустрічаються в житті людини на багато порядків частіше, ніж вимагають великих витрат, наприклад, поділу трофеїв при вдалому полюванні на кита або готовність оплатити будівництво сільської дороги — на такі рішення, культурні відмінності роблять значний вплив.
• Частота дрібних прохань залежить від типу діяльності, якою займаються люди. Невеликі прохання найчастіші при діяльності, орієнтованій на виконання конкретних завдань (наприклад, приготування їжі), в цьому випадку в середньому одне прохання звучить раз в 1 хвилину 42 секунди, і набагато більш рідкісні при діяльності, орієнтованої на розмови (наприклад, спільне обговорення фільму або футбольного матчу), тут в середньому одне прохання звучить раз в 7 хвилин 42 секунди.
• Невеликі прохання про допомогу виконуються в середньому в 7 разів частіше, ніж відхиляються; в 6 разів частіше, ніж ігноруються. Частота не залежить від культурних відмінностей і ступеня близькості людей: родинні або дружні прохання, або прохання незнайомих виконуються однаково часто. Це дивно, оскільки спорідненість між людьми повинна збільшувати частоту та ступінь спільного використання ресурсів.
• Коли люди надають допомогу, це робиться без пояснень, але коли вони відмовляють, то зазвичай вказують чітку причину (74% випадків). Коли люди відмовляють у допомозі, вони, як правило, уникають говорити «ні». Відповідь “ні” зустрічається не більше ніж при третині відмов. Більшість відмов (63%) полягає саме в зазначенні причини, чому виконати це прохання неможливо.