Шторм 150 млн років тому відкрив таємницю птерозаврів

Скам’янілості дитинчат птерозаврів у Зольнхофені розкрили давню палеонтологічну загадку походження ювенільних решток.

Зольнхофенські вапняки на півдні Німеччини давно були джерелом великої кількості знахідок птерозаврів. Проте переважання саме молодих особин у викопному шарі довгий час залишалося без пояснення. “Протягом століть вчені вважали, що в екосистемах лагуни Зольнхофен домінували невеликі птерозаври. Але тепер ми знаємо, що ця думка є глибоко упередженою”, — зазначає палеонтолог Раб Сміт з Лестерського університету.

Відкриття двох надзвичайно добре збережених зразків птерозаврів, яких дослідники іронічно назвали Щасливчик I і Щасливчик II, дозволило реконструювати обставини їхньої смерті. Їхні скелети збереглися майже повністю, зі зчленованими кістками, що є рідкістю через тендітну анатомію цих літаючих рептилій. “Птерозаври мали неймовірно легкі скелети… але жахливі для скам’яніння”, — підкреслює Сміт.

Ключ до розгадки — аномально подібні переломи крил обох особин, з ідентичними косими пошкодженнями плечової кістки. Це дозволило вченим припустити, що вони загинули під час сильного шторму, який не лише вбив їх, але й створив умови для ідеального збереження.

За реконструкцією подій, обидва малюки були всього тиждень-два від народження. Їх підхопив потужний вітер, який скрутив крила, зламав їх, а потім кинув тіла у буремні води солоної лагуни. Там швидке занурення й осідання мулу сприяли консервації решток у викопному шарі.

Наявність великої кількості подібних дрібних решток у тих же шарах дозволяє узагальнити це явище: штормові умови регулярно спричиняли загибель саме молодих птерозаврів. “Багато з цих птерозаврів взагалі не були місцевими мешканцями лагуни. Більшість з них — недосвідчені молоді особини, які… потрапили в потужні шторми”, — додає Сміт.

Дорослі птерозаври, маючи більшу силу та досвід, могли витримувати екстремальні погодні умови або ж, загинувши в спокійніших обставинах, їхні рештки не доходили до дна цілими. Їхні тіла “плавали б, розчленовувались і розкладались перед тим, як піти на дно”, — зазначається у дослідженні.

Таким чином, зміщення у викопному записі в бік молодих особин є не справжньою картиною біорізноманіття юрської лагуни, а наслідком вибіркової консервації в умовах екстремального середовища. Це відкриття “чітко розв’язує давно нерозгадану таємницю” та переглядає усталені уявлення про древні екосистеми Зольнхофена.