Протягом двох днів, 1 та 2 жовтня, у Хмельницькому обласному академічному музично-драматичному театрі ім. М.Старицького можна було переглянути унікальну виставу за участі ветеранів російсько-української війни, створену за грантової підтримки програми «Стійкість суспільства через культуру». Нашим кореспондентам вдалося потрапити на прем’єру 2 жовтня, про емоції та дійсну цінність культури в собі – далі у матеріалі.

Нагадаємо, що ідея втілення практики арттерапії театром у просторах нашого міста належить Марині Бортник-Гулеватій – авторці проєкту «НАСскрізь», керівниці літературно-драматичної частини обласного театру.

В основі цієї ідеї лежить актуалізована умовами нашого щодення потреба пропрацювання емоцій та травм за допомогою мистецтва сцени. Так, в описі проєкту йдеться:
«Театр, який допомагає безпечно проживати емоції. Мистецтво, як новий шлях відчути себе потрібними, корисними та цілісними!»

Тому сама вистава – це не підсумок проєкту, адже сам він є процесом реабілітації через організовані та втілені майстерні з образотворчого мистецтва, сценічної мови, хореографії, акторської майстерності та співу – всього 10 занять, по два з кожної теми. Щозустрічі арттерапевтичну академію відвідували понад 20 військових ветеранів і діючих бійців ЗСУ.

За результатами проведених занять, які відбувались у супроводі психологів, бажання грати у виставі виявило 12 осіб. Проте з різних причин кількість учасників скоротили до шести осіб. Останнім до новоствореної трупи доєднався знаний у нашому місті стейкхолдер, волонтер Сергій Стахов. Таким складом під головування режисера Дмитра Гусакова розпочали серію репетицій та інших артперипетій, щоб врешті-решт вийти на інклюзивну сцену театру ім. М. Старицького з мистецьким колажем «НАСскрізь», який склали фрагменти з зіркових постанов світових і українських театральних сцен творів: Гете «Фауст», Вільяма Шекспіра «Сон літньої ночі», Мартіна Макдона «Королева краси», Тома Стоппарда «Після Магріта» та Михайла Старицького «Оборона Буші».
Як впорались вчорашні військові з артсьогоденням і які відкриття наші кореспонденти зробили для себе особисто – далі.

Розпочнімо з того, що місць на перший день прем’єри – 1 жовтня – не було від слова «зовсім», а охочих подивитися на мистецьку новинку було більше, ніж вмістив простір перед інклюзивною сценою у фойє театру. Тож організатори створили додатковий глядацький простір, додавши сходам театру комфортності спеціальними подушками.

Зауважимо, що цю ж технологію організатори використали і в другий день показу – 2 жовтня, адже глядачі прибували і прибували з пересторогою, а чи вистачить місця, щоб побачити довгоочікуване дійство. Додамо, що це рішення було дуже вірне, адже і східці були вщент заповнені. Публіка завмерла в очікуванні – і ось почалось!

Пролог. З другого поверху з гамом і шумом, навіть, скажемо, «буйно» спускається наша трупа. Варто зауважити, що з першого погляду на цю юрбу важко собі уявити, що ці актори – аматори, адже тримаються вони, як риба у воді, з легкістю підхоплюють одне одного. Це дійсно зачаровує рівнем, а коли ти згадуєш канву – по шкірі буквально пробігають мурахи. Ми чуємо переспіваного Гете і відчуваємо себе глядачем класичного театру, з усіма його атрибутами – поставленою вимовою, відточеними рухами, ошатністю міміки. Цей пролог ніби минає миттєво, адже картинка змінюється і ми опиняємось в просторах класика Шекспіра.

«Сон літньої ночі» презентує нам фантастичне перевтілення акторів, які ще хвилину тому були занурені у скепсис Гете. Перед нами персонажі легкої й заворожуючої очікуванням наступного діалогу комедії. Ось він Лев, а точніше «Левик», а ось неповторний Мур (*до речі відсилка до мейнстрімного МУРу тут ну ДУЖЕ доречна). Але всі написані слова ніколи не перевершать хоча б мікро-акту побаченого наживо. Так, вже вдруге тебе накриває відчуття, що ти бачиш роками пропрацьований матеріал у виконання акторів з досвідом, і дивився б ще і ще, далі і далі Шекспіра, але приходить черга драми Мартіна Макдона.

«Королева краси» у втіленні «насскрізників» остаточно нищить стіну хибного туману аматорства. Перед очима – цілком професійна трупа, яка зважає на реакції зали, тримає вишуканість пауз і не грає, а дійсно живе кожним персонажем. Ти, глядач, вже не можеш відірвати погляду і не можеш зупинити хвилю захвату побаченим. Зміна декорацій. Абсурд.

Важливо – не кожен професійний театр береться за цю тонку і надскладну форму, а тут ще й Стоппард. Тут остаточно в голові і серці украдається враження не тільки геніальності самого задуму, а й дійсного збігу таких талановитих людей у своїй готовності явити себе мистецтву у своїй силі, не дивлячись на наскрізну тему війни у щоденні або всупереч їй. Допускаємо думку про той скепсис, з яким у підготовці зустрічались і творці проєкту, і сьогоденні діячі сцени. І ось цей абсурд блискуче втілений саме для того, щоб утвердити в тих, хто сумнівався і жалів, тверде уявлення, що наші військові можуть дати фору навіть професійним діячам мистецтва, бо не розуміють пограниччя виконання і цього обов’язку, навіть якщо це царина арту. Після побаченого червоним ліхтариком в голові мигає лише одне повідомлення, як і над сценою – бігучим рядком – «яким буде Старицький???». Даємо відповідь – він вас емоційно розтрощить і збере назад.

Так, завершальна частина вистави підхоплює глядача і затискає в обійми історичної правди, щоб зайвий раз нагадати про ціну, час і нашу роль на цій землі. В ці короткі хвилини зринає усе – від прочитаних ще у школі творів шістдесятників до останніх новин з фронту. Ці емоції ллються потом сліз і шквалом овації, ти не належиш собі, а належиш нації, про яку говорить зі сцени рядки, які з 1891 року, на жаль, не втратили актуальності, бо ворог досі осаджує ці землі. І ось, останній акорд – фото трупи в обладунках бою, святого обов’язку. На цьому моменті зала одночасно встає, чим заважає відеопроєкції, але вже все одно, адже глядачі в цей момент дійсно єдині у пориви митті вдячності, яка не має обмежень тривалістю. На останніх хвилинах цієї вистави ти відчуваєш ознаку дійсно якісного перформансу тобі хочеться, щоб він продовжувався ще…

Епілог. Проєкт «НАСскрізь» – це дійсно про реабілітацію у широкому сенсі. Він не тільки про і для військових, він про пробудження людяності, вдячності і знання в нас. Це справжня синергія талантів, які, на нашу радість і захват, знаходять тут, у Хмельницькому. Це про волонтерство культурою, це про талант серцем. Всі долучені до творення дійства – професіонали вищого ґатунку, а їх насправді зібралась потужна команда, якою варто пишатися. Хто ці люди, ми писали у попередньому матеріалі.

П.С.: Якщо театр починається з вішака, то креативний крутий проєкт – з ідеї. Тож про враження натхненниці проєкту Марини Бортник-Гулеватої від втілення задуму, читайте тут:
«Мої враження неймовірні! В першу чергу переповнює гордість за наших акторів-ветеранів! Вони надзвичайні молодці! Особливо, коли ти бачила, як вони розкривалися від репетиції до репетиції! Але, коли вони почули реакцію глядачів – а вона була настільки ж щирою, як і емоції виконавців – це додало їм впевненості у власних силах та дозволило грати ще натхненніше! Взагалі, коли писала проєкт, багато в чому була не впевнена. Це, типу, мені здалося, що воно має так спрацювати. Але, як воно вийде насправді – питання! Перше розуміння, що ми рухаємося в правильному напрямку, почало з’являтися, коли після майстер-класів мені почали писати учасники та дякувати, казати, що вони відкрили для себе силу мистецтва! Наступний момент: коли я писала заявку, то прогнозувала, що під час постановки вистави ветерани знайдуть додаткове коло спілкування. І самі вони зараз стверджують, що ми стали один для одного, як додаткова родина! Особливо це було відчутно, коли в когось виникали якісь ситуації – ми завжди підтримували та мотивували кожного! Звичайно, дуже важливим був і вибір режисера, який теж є ветеран та спілкувався з усіма учасниками на рівних! Саме завдяки Дмитру Гусакову, вистава вдалася на такому високому рівні! Ну, і, звичайно, фінальним підтвердженням досягнення поставлених цілей були відгуки глядачів! Які сказали, що вистава стала терапією і для них! Бо змусила по іншому поглянути на наше життя!»

А ми, залучаючись підтримкою саундтреку вистави «Тут НАСскрізь любов» – бажаємо вам обов’язково побачити цю виставу наживо, адже вона НАСскрізь просочить вашу душу красою мистецтва, створеного українськими серцями для українських душ!


Всі новини на одному каналі в Google News
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook