Науковці зафіксували руйнування тектонічної плити в Тихому океані

Науковці зафіксували рідкісне геологічне явище — руйнування зони субдукції під північно-західною частиною Тихоокеанського узбережжя, що змінює наше розуміння тектоніки та ризиків землетрусів.

Вперше в історії науковцям вдалося побачити, як зона субдукції — місце, де одна тектонічна плита занурюється під іншу — фізично розпадається на частини. Це відбувається у районі Каскадії біля узбережжя Ванкувера, де океанічні плити Хуан-де-Фука та Експлорер повільно занурюються під Північноамериканську плиту. Нові сейсмічні зображення засвідчили: океанічна плита “буквально розривається на шматки, утворюючи мікроплити та нові межі”, — наголосив геолог Брендон Шак з Луїзіанського університету.

Дані з експедиції CASIE21 показали наявність глибоких розломів, де плита вже втратила цілісність. Сейсмічна тиша в окремих ділянках вказує на те, що деякі фрагменти плити вже повністю відокремилися. Як пояснив Шак, “після розриву шматка плити, землетруси більше не виникають, бо породи вже не зчеплені між собою”. Це демонструє, що розпад зони субдукції відбувається не миттєво, а поступово — частинами.

Цей процес отримав назву «епізодичне припинення субдукції». Він передбачає поетапне утворення мікроплит завдяки трансформним розломам — місцям, де плити ковзають одна повз одну. Кожен такий епізод уповільнює рух плити, зменшуючи тектонічну тягу, поки весь механізм не зупиняється. “Це як повільне сходження потягу з рейок, вагон за вагоном”, — зауважив Шак.

Відкриття дає ключ до розгадки загадкових геологічних знахідок минулого — зокрема, скам’янілих фрагментів плит поблизу Каліфорнії. Вони вказують на давні зони субдукції, що загинули саме через подібні етапи руйнування. Такий механізм утворює так звані «вікна у плиті» — області, де гаряча мантія проривається до поверхні, спричиняючи вулканізм. Це пояснює, чому вулканічні породи в певних регіонах з’являються у часовій послідовності, що відповідає пошарпанню плити.

Хоча це відкриття не змінює миттєвих загроз для Каскадії, воно уточнює моделі сейсмічного ризику. Вчені досліджують, чи можуть великі землетруси проривати нові тектонічні розломи або як ті впливають на поширення сейсмічної енергії. “Це новий розділ у розумінні того, як гине один із наймогутніших геологічних механізмів Землі”, — підсумовує Шак.