Потепління 56 млн років тому різко знизило здатність рослин рости

Глобальне потепління 56 мільйонів років тому спричинило різкі зміни рослинності, що зменшили природне поглинання вуглецю та продовжили тривалість теплової хвилі.

Під час палеоцен-еоценового теплового максимуму різке зростання CO? та потепління на 6 °C порушили баланс між рослинами і кліматом. Автори моделювання показують, що регуляторна функція рослинності ослабла, що сприяло затягуванню глобального потепління на понад 100 000 років. Вони порівняли модель із даними викопного пилку, адже пилок, як зазначено в статті, «широко поширюється та чудово зберігається».

У середніх широтах, наприклад у басейні Бігхорн, рослинні спільноти змінилися на дрібні, посухостійкі види. Зменшення листяних дерев знизило масу вуглецю в ґрунтах і біомасі. Це свідчить, що теплолюбні пальми й папороті не могли компенсувати втрату великих деревних форм. Модель підтвердила: зниження біомаси співпало зі скороченням поглинання CO? і виснаженням ґрунтового вуглецю.

На високих широтах ситуація була іншою. Там спостерігалося збільшення висоти рослин і продуктивності. Пилок вказує на заміну хвойних лісів широколистими болотними таксонами та на збереження окремих субтропічних видів. Такі умови дозволили тим регіонам підтримувати або навіть підсилювати поглинання вуглецю.

Системний аналіз показав, що порушення рослинності призвели до довгострокового зниження здатності Землі акумулювати вуглець. У статті підкреслюється: «Порушення рослинності могло призвести до зменшення поглинання вуглецю на суші протягом 70 000–100 000 років». Це вплинуло на тривалість теплової аномалії.

Порівняння з сьогоденням виявляє тривожну тенденцію. Нинішнє антропогенне потепління відбувається у десять разів швидше, ніж під час ПЕТМ. Такий темп радикально скорочує час для адаптації екосистем. Дослідники зазначають: «Глобальне потепління на понад 4 °C перевищило здатність рослинності середніх широт адаптуватися під час ПЕТМ». Це підсилює сучасні ризики деградації зелених угруповань.

Отримані результати наголошують на важливості розуміння біологічних меж адаптації в умовах стрімкого кліматичного стресу та на потребі підтримувати стабільні механізми поглинання вуглецю на суходолі.