Перехід до землеробства та одомашнення тварин не лише сприяв розвитку людських спільнот, а й створив передумови для появи небезпечних інфекцій, серед яких була й чума, що поширювалася через контакт із домашніми тваринами.
Нове дослідження міжнародної групи вчених, очолюваної Феліксом Кеєм з Інституту інфекційної біології товариства Макса Планка, дозволило виявити геном чумної бактерії Yersinia pestis у залишках вівці, що жила на території стародавнього Аркаїма близько двох тисяч років до нашої ери. Це перший випадок виявлення цього патогена у великої домашньої тварини, що дозволяє припустити, що вівці могли бути одним із переносників чуми серед населення бронзового століття.
Лінія Y. pestis пізнього неоліту та ранньої бронзи (LNBA) була виявлена раніше у людських рештках, але вона відрізняється від пізнішого штаму тим, що не мала генів адаптації до бліх, основних переносників бубонної чуми. Це ускладнює визначення природного резервуара інфекції, однак нові дані підтверджують, що пастуші спільноти могли заражатися від домашніх тварин під час контакту з худобою.
«Населення Аркаїма вело пастуший спосіб життя, що призводило до тісних взаємодій із дикими гризунами, такими як бабаки, які й сьогодні є природними резервуарами чуми», — пояснюють дослідники.
Генетичний аналіз показав, що «овечий» штам Y. pestis перебував у близькому філогенетичному зв’язку з тими варіантами, які знаходили у людських рештках, що підтверджує можливість міжвидової передачі інфекції. Відтворення еволюційної динаміки з використанням методів філодинаміки та популяційної генетики продемонструвало, що ранні штами чуми еволюціонували під впливом очищувального добору, що, ймовірно, обмежувало їхню вірулентність.
Таким чином, вчені дійшли висновку, що у випадку лінії LNBA блохи не відігравали вирішальної ролі у поширенні патогену. Зараження могло відбуватися через контакт людей із зараженою худобою або дикими тваринами. Це пояснює, чому у давнину чума не викликала масштабних пандемій, а поширювалася локально, призводячи до обмежених спалахів захворювання.
Дослідження не лише проливає світло на історію чуми, а й допомагає зрозуміти механізми передачі збудників між тваринами та людьми. Це важливо не тільки для палеомікробіології, а й для сучасної епідеміології, адже знання про природні резервуари інфекцій можуть допомогти в запобіганні новим епідеміям у майбутньому.
#Давня #чума #могла #поширюватися #через #худобу #не #бліх
Source link
