Канадські фізики спростували теорію симульованого світу

Канадські фізики спростували гіпотезу, що наш Всесвіт може бути комп’ютерною симуляцією, довівши обмеження алгоритмічного підходу до опису реальності.

Група вчених під керівництвом Міра Файсала з Університету Британської Колумбії дійшла висновку: жодна обчислювальна система не може цілковито описати фізичну реальність. Це ставить хрест на ідеї “симульованого Всесвіту”, яка передбачає алгоритмічну природу буття. “Ми довели, що неможливо описати всі аспекти фізичної реальності за допомогою обчислювальної теорії квантової гравітації,” – заявив Файсал.

Основна проблема сучасної фізики полягає в несумісності двох її фундаментальних стовпів: загальної теорії відносності, що описує гравітацію, та квантової механіки, яка керує мікросвітом. Спроби об’єднати їх у “Теорію всього” зазнають поразки: математичні моделі, що добре працюють окремо, руйнуються при спробі інтеграції. Найпопулярніші підходи – струнна теорія та петльова квантова гравітація – виходять із припущення, що простір-час виникає з інформації. Як казав американський фізик Джон Вілер: “отримати матеріальне з інформаційного – it from bit.”

Проте Файсал з колегами показали: “it” не може походити з “bit”. Вони звернулися до логічних теорем Курта Геделя, Альфреда Тарського та Ґреґорі Чейтіна, які доводять фундаментальні обмеження формальних систем. Зокрема, “Теорема про неповноту Геделя доводить, що в будь-якій послідовній математичній системі існують істинні твердження, які неможливо довести в межах цієї системи.” Тарський у 1933 році довів, що система арифметики не може описати власну істину. А Чейтіна показав межу складності, яку здатен охопити алгоритм.

Ці висновки приводять дослідників до нової ідеї: потрібно перейти від алгоритмічного до неалгоритмічного рівня розуміння. Це, на їхню думку, і є шлях до створення метатеорії всього (Meta Theory of Everything, MToE), яка виходить за межі обчислюваного і здатна описувати навіть парадокси на зразок “інформації в чорній дірі”. “Симуляція за своєю суттю алгоритмічна – вона повинна дотримуватися програмованих правил,” – підсумовує Файсал. “Оскільки ж фундаментальний рівень реальності ґрунтується на неалгоритмічному розумінні, Всесвіт не може бути симуляцією.”

Таким чином, ідея Всесвіту як симуляції втрачає своє наукове підґрунтя – вона просто суперечить логіко-математичним законам, що самі встановлюють межі пізнання.