Людство змінило тваринний світ за 50 000 років

Нове міжнародне дослідження демонструє, як людська діяльність за останні 50 000 років радикально змінила склад спільнот ссавців у всьому світі.

Вплив людини на фауну після плейстоцену

Період плейстоцену, або “льодовиковий період”, завершився близько 11 700 років тому. Його завершення не означало припинення вимирань — натомість людський вплив лише посилився. Як зазначає доцент Джон Алрой, “екосистеми після вимирання не були по-справжньому природними протягом останніх 10 000 років або більше”. Після зникнення мегафауни, включно з мамонтами, вчені очікували розквіту інших видів — цього не сталося.

Історична “втрата великих тварин” була особливо виразною в регіонах, де бракувало тривалої спільної еволюції з людиною. До таких територій належать Америка, Австралія, Нова Зеландія й Мадагаскар. Саме тут “шок від появи людини” виявився найбільш руйнівним для місцевих ссавців. Водночас деякі тропічні регіони, як-от Шрі-Ланка чи Нова Гвінея, зберегли більше природного різноманіття.

Одомашнення і сільське господарство: нова фаза змін

Початок сільського господарства в голоцені запустив хвилю нових трансформацій. Вивчаючи скам’янілості на шести континентах, вчені виявили масове витіснення місцевих видів одомашненими. Як стверджує професор Баррі Брук, “після того, як почалося фермерство, лише кілька видів худоби поширилися разом з людьми і порушили природні кордони”. Ці тварини – вівці, свині, корови, кози – з’являються у більшості досліджених археологічних пам’яток.

Новітній метод аналізу, “кластеризація переслідування”, дозволив згрупувати викопні рештки за спільністю видів. У результаті виявилося, що географічно віддалені місця об’єднуються схожими наборами домашніх тварин. Доцент Алрой зазначає: “групи одомашнених тварин пов’язують місця, розташовані за тисячі кілометрів одне від одного”. Така картина свідчить про руйнацію природних бар’єрів, які колись визначали унікальність екосистем.

Масштабні втрати і сучасні наслідки

Результати показали, що більше половини великих ссавців, які могли б існувати в національних парках Австралії та Америки, зникли. Унікальні види, як тилацин, тасманійський диявол, або зигоматур, більше не входять до сучасної екосистеми. “Один шар розкопок у печері Тайт-Ентрі включає 17 видів великих ссавців, демонструючи екосистему, невпізнанну в порівнянні з сучасною”, — підкреслює Алрой.

Дослідження показує, що мисливська діяльність плейстоцену поступилася місцем аграрній трансформації голоцену. І хоч деякі зміни в кліматі вважалися сприятливими для ссавців, саме люди стали головним рушієм вимирань. У результаті природна різноманітність зменшилася, а “біологічна уніфікація” світу прискорилась.

Глобальні висновки

Ці результати мають вагоме значення для сучасної охорони природи. Як стверджує Алрой, “дослідження показує, як сільське господарство і полювання об’єдналися як потужні глобальні сили для реорганізації екосистем”. Сьогодні екологи повинні враховувати не лише зміни клімату, а й історичну спадщину людського впливу. Методи, подібні до кластеризації переслідування, можуть відкрити нові горизонти у вивченні втрат біорізноманіття.

Таким чином, трансформації, започатковані ще в плейстоцені, продовжують формувати вигляд сучасного світу. Історія тварин світу — це не лише історія природи, але й історія людини як головного чинника змін.