Модель формування Юпітера змінює уявлення про метеорити

Нове дослідження вчених з Університету Райса пояснює пізнє формування хондритів впливом Юпітера на ранню Сонячну систему.

Формування Юпітера, гігантської газової планети, радикально змінило конфігурацію протопланетного диска навколо молодого Сонця. Вчені Андре Ізідоро та Баїбхав Срівастава створили гідродинамічні моделі, що показали: “гравітаційна маса Юпітера створювала хвилі, які гальмували пил і газ, формуючи кільця”. Ці щільні зони дозволяли частинкам об’єднуватися в планетезималі — первинні тіла, з яких формуються планети.

Несподівано дослідники виявили, що ці планетезималі представляють друге покоління будівельного матеріалу Сонячної системи. Їх поява збіглася з формуванням хондритів — кам’яних метеоритів, які, за словами Ізідоро, “є капсулами часу з зоряного ранку”. Ці метеорити виникли через 2–3 мільйони років після перших твердих тіл, і саме Юпітер створив умови для такої затримки.

Особливу цінність хондритів становить їх незмінена природа — вони містять первісний пил і хондрули, що збереглися у незайманому вигляді. Їх хімічні та ізотопні особливості довгий час не узгоджувалися з моделями планетоутворення. Як зазначає Срівастава, “модель поєднала два несумісні аспекти: ізотопні відмінності метеоритів та динаміку формування планет”.

Дослідження також пояснює, чому Земля, Венера і Марс залишилися поблизу 1 астрономічної одиниці від Сонця. Юпітер зупинив потік газу у внутрішню систему, запобігши спіралізації планет до Сонця. Ізідоро підкреслює: “Юпітер не просто став найбільшою планетою — він сформував архітектуру внутрішньої Сонячної системи”.

Нарешті, модель узгоджується з сучасними спостереженнями за молодими зоряними системами за допомогою телескопа ALMA. “Ми бачимо подібні кільця і прогалини в інших системах, і це підказує — наша Сонячна система не була винятком”, — зазначає Ізідоро. Юпітер залишив відбиток, який і досі зчитують метеорити, що падають на Землю.