Їх життя обірвалося в боях з окупантами.
Війна з російськими окумантами обірвала життя українських захисників: із полеглими Героями 18 та 19 лютого прощалися в Шепетівці, Чорному Острові, Сатанові, Славуті та Білогір’ї…
У Шепетівці прощалися з двома захисниками – молодшим сержантом Михайлом Дворніцьким та солдатом Ігорем Кравченком.
Михайла Дворніцького проводжали в останню земну дорогу 18 лютого.
Як повідомляють в Шепетівській міській раді, Михайло Дворніцький народився 17 січня 1990 року в селі Цвітоха. Він був єдиним сином у батьків, їх гордістю та надією. Завжди допомагав, не боявся труднощів, захищав тих, хто потребував підтримки. Юнак полюбляв спорт, брав участь у змаганнях. У 2007 році закінчив місцеву загальноосвітню школу. Багато працював, шукав себе, своє покликання. У 2017 році Михайло одружився з Мариною – жінкою, яка стала йому надійною опорою, підтримкою і справжнім коханням. У подружжя народився син – маленький Микола. Михайло був люблячим чоловіком і турботливим батьком.
Коли прийшла війна, Михайло, не вагаючись, пішов боронити свою країну. Як і тисячі інших захисників, він покинув мирну професію, взяв до рук зброю і став на захист рідної землі. На фронті швидко здобув повагу серед побратимів. Саме на полі бою повною мірою проявилися його найкращі якості: хоробрість, мужність, витримка, вболівання за кожного воїна. Михайло воював на найгарячіших напрямках фронту. Отримавши поранення ноги та пройшовши лікування, поспішав на допомогу побратимам.
Коли прийшла війна, Михайло, не вагаючись, пішов боронити свою країну. Фото: Шепетівської міської ради
Його цінували за хоробрість та вміння залишатися людяним навіть у найважчих умовах. Окрім бойових навичок, мав ще один талант, який став у нагоді на передовій — він любив і вмів готувати. Його страви зігрівали в холодні вечори, а запах домашньої їжі бодай на хвилину переносив бійців у мирне життя. Побратими казали, що він не просто кухар, а справжній майстер своєї справи, тому і отримав позивний «Повар».
У день свого останнього бойового виходу, 5 березня 2024 року, Михайло нагодував побратимів смачним шашликом, а після повернення обіцяв всім наваристого борщу. Та не судилось, з цього завдання він не повернувся. Майже рік тому Михайло зник безвісти.
Тоді почався страшний період для його родини: дружина і син чекали, мати молилася. Кожен день приносив надію і страх водночас…
Після довгих місяців очікування стало відомо, що воїн загинув 5 березня 2024 року, виконуючи бойове завдання з відсічі та стримування російської агресії на Донеччині.
Майже рік захисник вважався зниклим безвісти… Фото: Шепетівської міської ради
А 19 лютого Шепетівська громада проводжала у засвіти земляка Ігоря Юрійовича Кравченка, справжнього патріота, який до останнього подиху захищав свою Батьківщину.
Як повідомляють в Шепетівській міській раді, Ігор Кравченко народився в Шепетівці 11 квітня 1995 року. Його особливо захоплювала математика, із задоволенням розв’язував складні задачі і мріяв стати вчителем.
Після закінчення 9 класів Ігор вступив до Львівського ліцею імені Героїв Круг, де отримав не лише гідну освіту, а й сформував міцний характер, дисципліну та справжні життєві цінності. Після успішного закінчення ліцею продовжив свій шлях у Національній академії внутрішніх справ.
У 2016 році розпочав службу в Шепетівській виправній колонії начальником відділення соціально-психологічної служби. У серпні 2022 року отримав звання «капітан внутрішньої служби». Він був відповідальним, принциповим і справедливим офіцером, якого поважали колеги та підлеглі. Окрім служби, Ігор мав ще одну велику пристрасть – футбол. Попри травми та перенесені операції на колінах, юнак не полишав улюблену гру. Його жага до спорту, сила духу та прагнення до перемоги завжди були джерелом натхнення та життєвої енергії.
Ігоря завжди тягнуло до військової служби, він мріяв стати бійцем 3-ї штурмової бригади. Фото: Шепетівської міської ради
«Та найбільшою цінністю для Ігоря Кравченка була сім’я. Він був люблячим чоловіком дружині Мирославі та турботливим батьком своїм дітям – доньці Меліссі та синові Максиму. Чоловік жив заради них, мріяв про їхнє щасливе майбутнє та прагнув зробити все можливе, щоб рідні були оточені любов’ю й теплом», – розповідають в міській раді.
Ігоря завжди тягнуло до військової служби, він мріяв стати бійцем 3-ї штурмової бригади. Без відома рідних Ігор Юрійович вирушив до Києва на співбесіду, яку успішно пройшов. Його рішучість, відповідальність та готовність до боротьби допомогли Ігорю стати частиною легендарного підрозділу. 20 вересня 2024 року він офіційно розпочав службу. Бойові товариші відзначали його майстерність у стрільбі, витривалість і стратегічне мислення. Він був тим, на кого можна покластися, тим, хто завжди йшов уперед без вагань.
«Востаннє Ігор Юрійович спілкувався з дружиною 8 лютого, сказавши, що вирушає на завдання на 8 днів і буде без зв’язку. Мирослава чекала на звістку, але замість дзвінка 14 лютого отримала від коханого кур’єром букет із теплим привітанням до Дня закоханих. А 15 лютого він прийшов до неї уві сні – ніби востаннє попрощатися, залишивши по собі відчуття любові та ніжності, які не згаснуть ніколи», – кажуть в міській раді…
15 лютого 2025 року Ігор Кравченко поліг у запеклій боротьбі з ворогом…
15 лютого 2025 року Ігор Кравченко поліг у запеклій боротьбі з ворогом… Фото: Шепетівської міської ради
18 лютого, у селі Грузевиця Чорноострівської територіальної громади Хмельницького району відбулось віче-прощання із земляком, вірним обов’язку та честі сином українського народу Євгеном Володимировичем Фокіним, який загинув, захищаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України.
Як повідомляють у громаді, народився Євген Володимирович 7 квітня 1981 року в селищі Білогір’я Хмельницької області. У 1996 році, закінчивши місцеву школу, юнак продовжив навчання у професійно-технічному училищі селища Базалія Теофіпольського району. Здобувши спеціальність столяра, пішов працювати на будівництво.
У 2005 році життєва доля принесла у родину Фокіних важке горе, троє синів похоронили матір, переживши сильний біль від втрати найріднішої людини. Єдиною підтримкою, мудрою порадницею для них стала тітка Надія Дмитрівна. Після смерті матері Євген кілька років проживав у тітки в селі Грузевиця. У 2007 році родина придбала будинок у селі Марківці Хмельницького району.
12 серпня 2023 року Євген Володимирович був мобілізований у військову частину, яка проводила бойові дії на Херсонському напрямку. Під час виконання одного із бойових завдань, отримав травму, на реабілітацію Євген Володимирович повернувся до рідного дому.
А в січні 2025 року був призваний у 59 окрему штурмову бригаду імені Якова Гандзюка містечка Гайсин Вінницької області.
12 лютого 2025 року, під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Надіївка Покровської міської громади Донецької області, Фокін Євген Володимирович загинув …. Йому назавжди 43…
У селі Грузевиця Чорноострівської територіальної громади прощалися з Євгеном Фокіним. Фото: Чорнооострівської ОТГ
18 лютого у Сатанів навіки повернувся Олександр Слободян – мужній воїн, який з перших днів повномасштабної війни став на захист України. Життя воїна обірвалося 4 лютого на Курщині.
Як повідомляє Городок.City, Героя земляки зустрічали навколішки, утворивши живий коридор пам’яті обабіч доріг. Сусіди захисника розповідають, він був безвідмовним і дуже працьовитим. Народився і зростав у селі Юринці, що біля Сатанова. Закінчивши місцеву школу, здобув спеціальність електрика…
Герой не дожив до свого 38-річчя дев’ять днів…
До Сатанова навіки повернувся Олександр Слободян. Фото: horodok.city
Учора, 19 лютого, жителі Славутської громади віддали шану захиснику України – Віктору Анатолійовичу Костюку, який поклав своє молоде життя заради свободи та незалежності.
Як повідомляють в Славутській міській раді, народився Віктор 7 квітня 1991 року в Славуті. Майбутній Герой навчався у Славутській загальноосвітній школі № 4. Згодом працював у комунальному підприємстві «Славутське житлово-комунальне об’єднання» та в товаристві «Геберіт Керамік Продакшн». Завдяки своїй старанності та добрій вдачі здобув повагу серед колег.
12 вересня 2024 року Віктор був мобілізований до українського війська. Службу проходив в 47-мій окремій механізованій бригаді «Маґура». Побратими згадують Віктора як надійну людину, він був поруч у найважчі хвилини…
Солдат Костюк Віктор Анатолійович героїчно загинув 12 лютого 2025 року у Курській області. Мужній і хоробрий, вірний присязі, із честю до останнього подиху Герой виконував свій військовий обов’язок …
У захисника залишилися мама та брат.
19 лютого жителі Славутської громади віддали шану захиснику України Віктору Костюку. Фото: Славутської міської ради
Прощалися вчора, 19 лютого, з полеглим на російсько-українській війні Героєм, і на Білогірщині: «на щиті» додому повернувся захисник Дмитро Довгий.
Як повідомляють в Білогірській селищній раді, Дмитро Миколайович долучився до лав ЗСУ в січні 2023 року. Він був головним сержантом, командиром гармати самохідного артилерійського взводу та мужньо виконував свій військовий обов’язок в найгарячіших точках лінії фронту.
12 лютого 2025 року внаслідок обстрілу противника поблизу села Андріївка Донецької області життя військового обірвалося.
Білогірчани схилившись навколішки зустрічали молодого Героя, який повернувся додому «на щиті». Попрощатися з 27-річним бійцем зійшлися рідні, близькі, друзі, побратими та небайдужі мешканці нашої громади. Поховали воїна на місцевому кладовищі з усіма військовими почестями.
19 лютого на Білогірщину «на щиті» повернувся захисник Дмитро Довгий. Фото: Білогірської ОТГ
Вічна шана полеглим захисникам…
Нагадаємо, учора, 19 лютого, у Хмельницькому провели в останню земну дорогу загиблого Героя Володимира Рахчеєва. Захисник загинув 16 лютого 2025 року від прильоту ворожого ланцета під час виконання бойового завдання на Сумщині.
