Варварство замість науки: темна історія мумії Тутанхамона

Єгиптологічне досягнення 1925 року, коли дослідники отримали доступ до мумії Тутанхамона, радше стало актом варварства, ніж тріумфом науки.

У листопаді 1925 року археологи, очолювані Говардом Картером, розпочали вивчення останків фараона, знайденого ще у 1922 році у Долині царів. Виявивши, що тіло намертво зрослося з саркофагом через смолу, команда вдалася до руйнівних дій: мумію нагрівали на сонці, різали гарячими ножами, зрештою — розчленували. «Жодна законна сила не могла б його звільнити», — зізнавався Картер у щоденнику. В результаті тіло фараона було обезголовлене, розчленоване по суглобах і потім склеєне, щоб створити ілюзію цілісності.

Цей акт знищення довгий час залишався поза увагою громадськості. Єгиптолог Джойс Тайлдслі наголошує, що у публічних звітах та приватних нотатках Картера відсутні згадки про насильство над мумією. «Ані слова про розчленування, лише ілюзія гідності», — зазначає вона. Однак фотографії Гаррі Бертона, архівовані в Оксфорді, зберегли правду: череп, насаджений на шип для зйомки, фрагменти тіла, які свідчать про грубе втручання.

Ці знімки різко контрастують з образом у другому томі “The Tomb of Tut-Ankh-Amen”, виданому 1927 року, де голова фараона загорнута в тканину, а пошкодження приховані. Така візуальна цензура створювала міф про “благородне відкриття”, який затьмарив реальність — етичний злочин проти історичної пам’яті.

Сьогодні, у столітній ювілей відкриття, важливо не лише згадати досягнення археології, а й переосмислити його спадщину. «Сьогодні був великий день в історії археології», — писав Картер у щоденнику 11 листопада 1925 року. Проте сучасні архіви свідчать про інше — про трагедію, заховану за блиском золота.