Вчені відновили череп давнього птаха з Антарктиди

Палеонтологи детально описали череп стародавнього птаха Vegavis iaai, який мешкав в Антарктиді 69,2–68,4 мільйона років тому та належав до загону гусеподібних. Нові дослідження підтвердили його еволюційний зв’язок із сучасними качками та гусьми, хоча спосіб життя цього птаха більше нагадував гагар або поганок, адже він пірнав у воду, полюючи на рибу довгим дзьобом. Виявлення цієї знахідки є черговим підтвердженням того, що деякі сучасні групи птахів з’явилися ще до масового крейдяно-палеогенового вимирання.

Філогенетичні реконструкції на основі молекулярних даних вказують на існування предків сучасних птахів ще в крейдяному періоді, але викопні рештки, які можуть це підтвердити, зустрічаються рідко. До числа таких винятків належать Asteriornis maastrichtensis із Бельгії та Polarornis gregorii, якого вважають родичем сучасних гагар. Vegavis iaai, відкритий ще у 1990-х роках, тривалий час залишався загадкою через відсутність черепа в голотипі. Лише у 2011 році було виявлено майже повний череп, що дозволило визначити точне місце цього виду в еволюційному дереві птахів.

Команда під керівництвом Патріка О’Коннора з Університету Огайо застосувала рентгенівську мікрокомп’ютерну томографію для аналізу черепа Vegavis iaai. Вчені виявили низку характерних анатомічних особливостей, зокрема відсутність зубів, домінування передщелепної кістки в структурі наддзьобка та збільшений передній мозок. Морфологічні ознаки черепа підтвердили приналежність цього виду до надзагону Galloanserae, а такі особливості, як будова носової та піднебінної кісток, свідчать, що Vegavis iaai належав саме до гусеподібних. Він був еволюційним родичем сучасних качиних (Anatidae) та напівлапчастих гусей (Anseranatidae).

За словами дослідників, найближчим родичем Vegavis iaai був Conflicto antarcticus, що жив у Антарктиді вже після крейдяно-палеогенової катастрофи. Це перший відомий випадок серед птахів, коли сестринські види розділені межею масового вимирання. До цієї ж клади належали Nettapterornis oxfordi з еоцену Великої Британії, Presbyornis pervetus зі США та Wilaru tedfordi з Австралії. Така географічна розповсюдженість підтверджує, що гусеподібні птахи були поширені ще до кінця мезозою і пережили масове вимирання, зберігши свою екологічну різноманітність.

Судячи з будови скелета, Vegavis iaai був спеціалізованим хижаком, який занурювався під воду, загрібаючи лапами, та хапав рибу дзьобом, подібно до сучасних гагар або поганок. На відміну від більшості гусеподібних, у нього був довгий та тонкий дзьоб, схожий на дзьоб крохалів (Merganser), що вказує на вузьку харчову спеціалізацію. Інші викопні гусеподібні, які жили після нього, адаптувалися до різних екологічних ніш: Nettapterornis oxfordi нагадував сучасних качок, Presbyornis pervetus виконував функції, схожі на фламінго, а Conflicto antarcticus міг бути аналогом сучасних чапель.

Таким чином, відкриття черепа Vegavis iaai підтвердило, що гусеподібні птахи виникли ще в пізній крейді та пережили масове вимирання на межі мезозою і кайнозою. Це ще один доказ того, що сучасні групи птахів мають значно давнішу історію, ніж раніше вважалося.