Вчені знайшли ефективні схеми лікування агресивної меланоми

Розвиток ад’ювантної та неоад’ювантної імунотерапії суттєво покращує показники виживаності без рецидивів та віддалених метастазів у пацієнтів із пізніми стадіями меланоми, що підтверджується результатами низки клінічних досліджень.

На щорічному Симпозіумі меланоми та шкірної онкології доктор Кетрін Боллін із клініки Скріппс (Каліфорнія) представила ключові результати випробувань, які демонструють ефективність інгібіторів PD-1 у лікуванні меланоми. Зокрема, у фазі 3 дослідження KEYNOTE-716 пембролізумаб, що блокує рецептор смерті PD-1, покращив рівень виживаності без рецидивів (RFS) до 71% через 4 роки порівняно з 58% у групі плацебо. Виживаність без віддалених метастазів (DMFS) також була вищою у групі пембролізумабу (81% проти 70%). Подібні результати отримано в дослідженні CM-76 K, де ад’ювантна терапія ниволумабом підвищила RFS до 71% проти 61% у групі плацебо, а рівень DMFS склав 79% проти 74%.

Незважаючи на ефективність, терапія інгібіторами PD-1 супроводжується токсичністю 3-4 ступеня у 15–20% пацієнтів. Доктор Боллін підкреслила важливість балансу між користю лікування та ризиком токсичних ускладнень, особливо враховуючи, що рецидиви меланоми можуть бути локалізованими та піддаватися хірургічному лікуванню.

Цільова терапія при меланомі III стадії

У дослідженні COMBI-AD 870 пацієнтів із меланомою BRAF V600 III стадії отримували цільову терапію дабрафенібом (інгібітор BRAF) та траметинібом (інгібітор MEK). Показник RFS був вищим у групі комбінованої терапії, як і виживаність без віддалених метастазів (коефіцієнт ризику [HR] = 0,56).

Дослідження CheckMate 238, яке порівнювало ад’ювантний ніволумаб із іпілімумабом у пацієнтів з резецованою меланомою IIIB-C та IV стадії, показало перевагу ніволумабу: RFS склала 50% проти 39%, а DMFS – 72% проти 77%. Подібні результати отримано в дослідженні KEYNOTE-054, де через 7 років RFS у групі пембролізумабу склала 50% проти 36% у групі плацебо.

Неоад’ювантна імунотерапія: перспективи та виклики

Неоад’ювантна імунотерапія стає важливим напрямом у лікуванні меланоми. Дослідження IMMUNED показало, що комбінація ніволумабу та іпілімумабу значно підвищує 4-річну виживаність без рецидивів (64,2%) порівняно з монотерапією ніволумабом (31,4%) та плацебо (15%). Однак висока токсичність (71%) обмежує застосування цієї комбінації в ад’ювантному лікуванні.

Фаза 2 дослідження S1801 показала перевагу неоад’ювантного застосування пембролізумабу: 2-річна виживаність без подій становила 72% проти 49% у групі лише ад’ювантної терапії. Дослідження NADINA підтвердило ефективність неоад’ювантної терапії іпілімумабом та ніволумабом, де 12-місячна виживаність без подій досягла 83,7% проти 57,2% у групі ад’ювантного лікування.

Висновки

Удосконалення системної терапії значно покращило прогноз для пацієнтів із пізньою стадією меланоми. Інгібітори PD-1 та цільова терапія демонструють високу ефективність, хоча супроводжуються токсичними ускладненнями, що вимагає ретельного відбору пацієнтів. Перспективними є неоад’ювантні стратегії, що підвищують контроль над захворюванням і зменшують обсяг резидуальної пухлини перед хірургічним втручанням. Однак лікарі повинні враховувати довгострокові ефекти імунотерапії, оскільки можливі хронічні автоімунні ускладнення, що потребують довічного спостереження та підтримувальної терапії.