Відкрито сліди сухопутного мосту між Туреччиною та Європою

Айвалик у Північному Егейському регіоні Туреччини виявився ключовою територією для розуміння ранньої людської присутності та міграційних шляхів у плейстоцені.

Виклики польових досліджень

Дослідницька група, яка вивчала заболочені ділянки Айвалика, виявила несподівано добре збережені артефакти, що дозволило здійснити прорив у палеоархеології. «Ми виявили такий різноманітний і добре збережений набір артефактів, що це перевершило наші очікування», — підкреслює д-р Гекнур Карахан. Попри труднощі, спричинені мулистим покривом та алювіальними відкладами, було знайдено численні зразки кременю й халцедону. Це свідчить про високу якість сировини, що використовувалася на цій території протягом десятків тисяч років.

На думку д-ра Ханде Булут, Айвалик є перспективним об’єктом для вивчення технологічних особливостей палеоліту східного Егейського моря. «Отримані результати підкреслюють потенціал Айвалика як довготривалого місця проживання гомінін», — зазначає вона. Незважаючи на геоморфологічні виклики, регіон має унікальний археологічний ресурс, який ще не вичерпано. Команда наголошує на важливості стратиграфічних розкопок, абсолютного датування та палеоекологічних реконструкцій.

Дослідники виявили сліди технології Леваллуа та мустьєрської традиції — типових для середнього палеоліту. «Ці великі ріжучі інструменти є одними з найбільш знакових артефактів палеоліту», — коментує д-р Карахан. Ручні сокири, тесаки та пластини є доказом присутності неандертальців або ранніх Homo sapiens. Знахідки дозволяють реконструювати адаптаційні стратегії та мобільність доісторичних людей у Північно-Східному Егейському регіоні.

Під час плейстоцену зниження рівня моря на понад 100 метрів утворило сухопутний перехід між Анатолією та Європою. Цей регіон, згідно з висновками команди, слугував потенційним коридором для людської міграції. «Цей ідилічний регіон колись потенційно пропонував життєво важливий сухопутний міст», — пояснює Карахан. Сучасні острівні території Айвалика колись були частиною єдиного масиву суші, що значно спрощувало пересування гомінін.

Переписування міграційної історії

Попередні гіпотези зосереджувались на маршрутах через Балкани й Левант, проте знахідки в Айвалику відкривають альтернативний шлях до Європи. Археологи виявили 138 кам’яних артефактів на десяти ділянках, що охоплюють 200 км?, що кардинально змінює уявлення про ранні міграції. «Таке відчуття, що ми додаємо абсолютно нову сторінку до історії розселення людей», — говорить д-р Карахан. Дослідження також формує основу для перегляду теорій про мобільність та обмін у доісторичному світі.

Перші виявлені артефакти стали емоційною віхою для дослідницької команди. «Тримати перші інструменти в руках було одночасно емоційно і надихаюче», — згадує Карахан. Кожна нова знахідка викликала захоплення і зміцнювала впевненість у значущості роботи. Робота, яку виконала повністю жіноча команда археологів, не лише вносить вклад у науку, але й слугує взірцем інноваційного підходу до археологічної розвідки.

Значення дослідження для науки

Цей регіон, довгий час ігнорований археологічною спільнотою, тепер сприймається як ключ до розуміння людської адаптації в епоху плейстоцену. «Отримані дані створюють яскраву картину ранньої людської адаптації, інновацій та мобільності», — стверджує Карахан. Висновки, представлені у Journal of Island and Coastal Archaeology, відкривають шлях до нових досліджень в регіонах, де давні сліди людської діяльності були приховані змінами рельєфу й моря.

Таким чином, Айвалик стає не лише географічною точкою, а символом нового прочитання людської історії, що закликає до міждисциплінарного вивчення доісторичних ландшафтів та міграційних шляхів.