Виверження 79 500 років тому могло не спричинити катастрофу

Нове дослідження вчених з Університету Сент-Ендрюса доводить, що виверження супервулкану Лос-Чокойос, яке відбулося 79 500 років тому, мало значно менший вплив на глобальний клімат, ніж очікувалося раніше, що змінює наше розуміння екологічної стійкості планети.

Вивчення геологічних записів, проведене науковцями, спростовує попередні апокаліптичні прогнози. Команда дослідників ретельно аналізувала керни льоду з Гренландії та Антарктиди. Також вони вивчали зразки осадових порід, знайдених поблизу екватора в Тихому океані. У цих зразках були виявлені крихітні частинки вулканічного попелу.

“Наші результати покращують наше розуміння того, наскільки стійким може бути клімат до ін’єкцій стратосферного сульфату в масштабах супервиверження”, – зазначила Хелен Іннес, наукова співробітниця Університету Сент-Ендрюса. Вона підкреслила важливість продовження вивчення найбільших вулканічних вивержень для оцінки їхнього впливу на глобальний клімат.

Історичний контекст та порівняння

Супервулкан Лос-Чокойос, розташований у місці, яке зараз відоме як кальдера Атітлан у Гватемалі, вивергся за 79 500 років до нашого часу. Потужність цього виверження була в 100 разів більшою за виверження вулкану Пінатубо 1991 року. За індексом вулканічної вибуховості Лос-Чокойос отримав 8 балів.

Для порівняння варто згадати виверження філіппінського вулкану Пінатубо. Це катастрофічне явище відбулося 12 червня 1991 року. Хмара попелу досягла висоти 35 кілометрів, а в атмосферу було викинуто 20 мільйонів тонн сірки. Це призвело до зниження глобальної температури на 0,5°C протягом двох років.

Нові відкриття щодо кліматичних наслідків

Згідно з новими даними, опублікованими в журналі Communications Earth and Environment, ефект охолодження від виверження Лос-Чокойос тривав лише 10-20 років. Це суттєво відрізняється від попередніх моделей, які передбачали тисячолітнє падіння температури. Виверження, ймовірно, спричинило збільшення кількості морського льоду.

Клімат відновився приблизно через 30 років після катастрофи. Це свідчить про неймовірну здатність нашої планети до відновлення. Такий висновок має велике значення для розуміння екологічної стійкості Землі.

Значення для людства та майбутнього

Варто зазначити, що в період виверження Лос-Чокойос сучасні люди вже існували. Здатність Homo sapiens пережити таку глобальну катастрофу свідчить про надзвичайну адаптивність нашого виду. Це дає надію на майбутнє людства перед обличчям природних катаклізмів.

Супервиверження відбуваються порівняно рідко. Останнє з них сталося 25 500 років тому в Новій Зеландії. Це було виверження Оруануї, яке також мало глобальні наслідки для клімату.

Дослідження підкреслює, що доля людства значною мірою залежить від нас самих. Незважаючи на потужні природні катаклізми, ми маємо більший вплив на екологічне майбутнє планети. Колективне почуття самозбереження людства стає ключовим фактором для збереження нашої цивілізації.

Це дослідження не лише приносить оптимістичний погляд на надзвичайно руйнівні природні явища, але й покладає відповідальність за майбутнє планети на людство. Наша доля залишається в наших власних руках, що є одночасно і потужною відповідальністю, і великою надією.