Як екстремальна погода б’є по вразливих громадах

Екстремальні погодні явища найсильніше впливають на соціально вразливі громади, і нове дослідження Північно-Східного університету під керівництвом доцента Серени Александер пропонує системний підхід до підготовки таких спільнот до майбутніх кліматичних загроз.

(a) Карта дев’яти округів затоки Сан-Франциско із зазначенням висот і пагорбів, отримана з даних Геологічної служби США (https://www.usgs.gov/3d-elevation-program). Джерело: Міжнародний журнал кліматології (2025). DOI: 10.1002/joc.70120

Дослідження, опубліковане в Міжнародному журналі кліматології (DOI: 10.1002/joc.70120), вивчало комбіновані погодні події — «екстремальні опади та вітер» (Combined Precipitation and Wind Events, CPWE) — у регіоні затоки Сан-Франциско за останні 40 років. За словами Александер, «коли сильні опади й вітер відбуваються одночасно або протягом короткого часу, їхній сукупний вплив значно перевищує дію кожного явища окремо». Така взаємодія створює особливу загрозу для бідних і маргіналізованих районів із застарілою інфраструктурою.

Дослідницька команда використала дані метеорологічного інструменту GridMET (із роздільною здатністю 5 км) та індекс соціальної вразливості CDC, який враховує 15 параметрів — від доходу і раси до якості житла й доступу до транспорту. Це дозволило поєднати кліматичні показники з соціальними умовами, виявивши чітку закономірність: навіть помірні шторми призводять до катастрофічних наслідків там, де інфраструктура зношена, а громади мають обмежені ресурси. «Один і той самий шторм може мати кардинально різні наслідки залежно від соціально-економічного контексту», — наголошує Александер.

Особливу увагу дослідниця приділила проблемі переміщення населення. Уразливі групи часто не мають фінансових резервів для відновлення після стихій, а іноді взагалі втрачають можливість повернутися додому. «Після урагану Катріна багато хто з малозабезпечених людей не зміг повернутися назад», — нагадує вона. Подібні процеси, на думку вченої, можуть повторюватися у регіонах, де нерівність поєднується з кліматичними ризиками.

Щоб запобігти цим наслідкам, Александер пропонує цілу низку заходів політики адаптації. Передусім — покращення житлових умов, яке «включає в себе все — від переобладнання мобільних будинків до модернізації інфраструктури та підтримання дренажних систем». Водночас, за її словами, «планування на випадок надзвичайних ситуацій та системи зв’язку потребують значного вдосконалення». Особливо це стосується бездомних спільнот, мігрантів і людей, що залежать від громадського транспорту: вони часто не отримують попереджень про небезпечні погодні події або не мають змоги реагувати на них. «Ми маємо це покращити й переконатися, що попередження надходять усім — незалежно від мови, доходу чи статусу житла», — підкреслює Александер.

Вона називає взаємодію фізичних загроз і соціальної нерівності визначальним чинником ризику, який потребує національного реагування. «Взаємодія фізичної небезпеки та соціальної нерівності визначає більший ризик», — узагальнює дослідниця. Новіша інфраструктура, за її словами, означає «кращу здатність адаптуватися, якщо щось трапиться», а отже, є інвестицією не лише в комфорт, а й у безпеку.

Таким чином, робота Александер не лише показує, як змінюється кліматична динаміка у Каліфорнійській затоці, а й наголошує: стійкість до екстремальних погодних подій починається із соціальної справедливості.