Як Нігерія використовує цифрові технології для контролю громадян

Цифровий авторитаризм у Нігерії стає новою формою політичного контролю, що поєднує інструменти спостереження, цензури й пропаганди під виглядом “модернізації”.

Дослідник Чібузо Ачініву у своєму аналізі для The Conversation показує, що після протестів руху #EndSARS (2020) уряд Нігерії активно перейшов до використання цифрових технологій для контролю суспільства. Це, на його думку, класичний приклад «цифрового авторитаризму» — використання цифрових систем для підриву підзвітності й обмеження громадянських свобод.

«Технології сьогодні стають не інструментом звільнення, а засобом спостереження, придушення та маніпуляції», — зазначає Ачініву. Такі інструменти включають вимкнення інтернету, шпигунське програмне забезпечення, масове розпізнавання облич, блокування соціальних мереж і поширення дезінформації.

Після того, як Twitter видалив публікацію президента Мухаммаду Бухарі, уряд заборонив платформу у 2020 році, пояснивши це загрозою «національній безпеці». Проте, як вказує автор, заборона стала також способом послабити суспільні рухи, які успішно вимагали підзвітності влади. Незабаром з’явилися повідомлення, що Нігерія звернулася до Китаю з пропозицією допомогти відтворити «Великий брандмауер», тобто систему інтернет-контролю, яка б дозволяла фільтрувати інформацію та блокувати контент для громадян.

Китай, Росія, Ізраїль, Франція та США постачають африканським державам цифрові інструменти моніторингу та кіберзахисту, мотивовані економічною вигодою й політичним впливом. Водночас африканські уряди, зокрема Нігерія, Кенія, Руанда, Уганда та Гана, шукають ці технології під приводом розвитку інфраструктури або боротьби з тероризмом, але часто застосовують їх для репресій у мережі.

Ачініву зазначає, що навіть демократичні держави на континенті вдаються до таких практик, лише маскуючи їх під забезпечення “порядку” та “безпеки”. За словами автора, «репресії, що відбуваються на вулицях під час протестів, тепер повторюються в інтернеті».

Ключовим чинником стає подвійне використання технологій: інвестиції у широкосмугові мережі, мобільний зв’язок чи «розумні міста» створюють інфраструктуру, яку згодом можна легко використати для нагляду, стеження та контролю комунікацій. Деякі іноземні компанії навіть надають інструкції щодо того, як ці системи можуть бути використані для придушення опозиції.

Щоб стримати цифрові репресії, дослідник пропонує тристоронній підхід:

1. Міжнародне регулювання продажу технологій спостереження та визначення норм їх етичного використання.
2. Внутрішні реформи — подолання політичних практик, які виправдовують придушення опозиції під гаслом “безпеки”.
3. Правовий і громадський нагляд, що гарантує дотримання цифрових прав, права на приватність та свободу вираження у кіберпросторі.

Таким чином, нігерійський випадок показує, що цифровий простір стає продовженням політичного поля бою, де технології можуть або посилити демократію, або перетворитися на зброю авторитарного контролю.