Юпітер сформував архітектуру Сонячної системи

Ранній Юпітер не лише став гігантом, а й архітектором внутрішньої Сонячної системи, сформувавши її структуру та навіть історію метеоритів.

Вчені Райсського університету, Андре Ізідоро та Байбхав Срівастава, за допомогою гідродинамічних моделей виявили, що швидке наростання маси Юпітера порушило газопиловий диск навколо молодого Сонця. Його гравітаційна сила створила хвилі та кільця, які зупинили падіння пилу до Сонця і дозволили дрібним частинкам об’єднуватися у щільні структури — майбутні планетезималі.

«Хондрити — це як капсули часу з перших днів Сонячної системи», — зазначає Ізідоро. Дослідження показало, що ці кам’яні метеорити, які з’явилися через 2–3 мільйони років після перших твердих частинок, утворилися саме у кільцях, створених Юпітером. Таким чином, планетезималі другого покоління стали продуктом впливу раннього зростання гіганта.

Срівастава підкреслює: «Наша модель пов’язує ізотопні особливості метеоритів і динаміку формування планет. Юпітер відкрив прогалину, яка розділила внутрішню й зовнішню області Сонячної системи». Це пояснює різницю ізотопних складів у космічних тілах і причину того, чому Земля, Венера та Марс утворилися на обмеженій відстані від Сонця.

Гравітаційна присутність Юпітера зупинила рух молодих планет усередину, утримавши їх поблизу 1 астрономічної одиниці. Саме ця стабільна зона стала «колискою» Землі. «Юпітер не просто найбільша планета — він визначив архітектуру Сонячної системи. Без нього ми, можливо, не мали б Землі, яку знаємо», — наголошує Ізідоро.

Результати дослідження, опублікованого в Science Advances, також узгоджуються зі спостереженнями телескопа ALMA, який виявляє подібні кільця у молодих зоряних системах. Відлуння впливу Юпітера, за словами Ізідоро, «ми досі читаємо у метеоритах, що падають на Землю — це літопис раннього хаосу, з якого народився наш світ».