Стародавні люди винні у зникненні мегафауни Кіпру

Дослідження показало, що стародавні люди зіграли вирішальну роль у вимиранні карликових бегемотів і слонів на Кіпрі наприкінці плейстоцену.

Суперечки щодо причин вимирання мегафауни тривають уже тривалий час, і дослідники поділяються на два основні табори. Одні вважають, що головною причиною зникнення великих тварин було полювання давніх людей, тоді як інші звинувачують кліматичні зміни. Проте нове дослідження міжнародної команди вчених пролило світло на таємницю вимирання двох видів мегафауни на Кіпрі наприкінці плейстоцену — карликового слона Palaeoloxodon cypriotes і карликового бегемота Phanourios minor. Результати дослідження свідчать на користь того, що людська діяльність відіграла вирішальну роль у їхньому зникненні.

На момент прибуття людей на Кіпр, яке відбулося приблизно 13 000 років тому, на острові мешкали лише два види великих ссавців. Карликовий слон, вагою близько 530 кг, і карликовий бегемот, вагою близько 130 кг, не мали природних хижаків, що зробило їх дуже вразливими до людського втручання. Проте через невеликий розмір і ізоляцію на острові ці тварини були значно меншими за своїх материкових родичів. Відсутність хижаків і адаптація до обмеженого простору і ресурсів призвела до того, що ці види стали “острівними карликами”, а людська діяльність фактично стала для них фатальною.

Вчені з Австралії, Кіпру, США та Німеччини проаналізували великий масив даних, зокрема палеонтологічні записи і археологічні знахідки. У статті, опублікованій у Proceedings of the Royal Society B, вони стверджують, що більшість викопних решток цих тварин пов’язана зі стоянками людей. Цей факт, разом з іншими доказами, вказує на пряму роль людства у зникненні мегафауни на Кіпрі.

Моделі вимирання

Для того, щоб розібратися у причинах зникнення цих видів, дослідники застосували комплексний підхід. Вони скоригували дані датування з урахуванням “ефекту Синьйора-Ліппса” — феномена, за яким палеонтологічний літопис завжди є неповним і не включає ані перших, ані останніх представників таксону. Це дозволило уточнити хронологію вимирання Palaeoloxodon cypriotes і Phanourios minor. Дослідження показало, що карликовий бегемот зник між 11 995 і 11 092 роками до наших днів, а слон вимер трохи пізніше — між 10 347 і 9073 роками.

Дослідники також розробили демографічну модель, яка показала, скільки особин тварин потрібно було винищити, щоб поставити ці види під загрозу зникнення. Виявилося, що карликовий слон був особливо вразливим: вилучення близько 200 особин на рік могло значно зменшити популяцію, а винищення 350 особин практично гарантувало зникнення виду. Для карликових бегемотів ситуація була дещо іншою — їхня популяція була більш стійкою, і для зникнення виду потрібно було винищувати від 650 до 1000 особин на рік.

Людський фактор як основна причина

Хоча кліматичні зміни могли відіграти певну роль у зникненні мегафауни в інших регіонах, на Кіпрі основну відповідальність за це несе саме людська діяльність. Згідно з моделлю, людська популяція на Кіпрі на момент вимирання тварин становила від 3000 до 4500 осіб. Цього було достатньо для того, щоб значно зменшити чисельність карликових слонів і бегемотів. Якщо населення перевищувало 7500 осіб, знищення мегафауни було практично неминучим. Такий сценарій міг зайняти від 800 до 100 років залежно від темпів полювання.

Цікаво, що археологічні і палеокліматичні дані не підтверджують ідею про те, що Кіпр мав “бідні” ландшафти в той період. Навпаки, середземноморські ліси та чагарники покривали острів, роблячи його досить привабливим для палеолітичних мисливців-збирачів. Це ще більше підкреслює роль людей у вимиранні тварин.

Висновки та перспективи

Це дослідження є одним із перших, яке детально показує механізми, за допомогою яких стародавні люди спричинили вимирання острівної мегафауни після першого контакту. Воно підтверджує, що люди відіграли вирішальну роль у зникненні багатьох великих видів тварин наприкінці плейстоцену та на початку голоцену. “Наші результати підкріплюють гіпотезу, що стародавні люди були значною мірою відповідальні за знищення мегафауни”, — підсумували автори статті.

Ці дані мають важливе значення не лише для розуміння історії вимирань на Кіпрі, але й для загального бачення ролі людства у глобальних екологічних змінах. Вони можуть допомогти краще оцінити сучасний вплив людини на довкілля та наслідки, які цей вплив може мати для майбутнього біорізноманіття планети.