він на супутнику Юпітера (фото)

Зонд НАСА “Юнона” зафіксував появу нового вулкана на супутнику Юпітера Іо. Величезна структура, що складається з вулкана і потоків лави, виникла за останні 25 років. Це відкриття дає змогу краще зрозуміти геологічну активність найбільш вулканічного тіла Сонячної системи.

Найгеологічно активніший об’єкт Сонячної системи – супутник Юпітера Іо – продовжує дивувати під наглядом зонда НАСА “Юнона”. На його поверхні розташовані сотні активних вулканів, і це небесне тіло розкриває дедалі більше таємниць завдяки даним з космічного апарату. “Юнона” завершила свою основну місію, але продовжує працювати, здійснюючи обльоти Юпітера і його супутників. З кожним зближенням зонд відправляє унікальні знімки, що викликають захват у вчених і звичайних громадян.

Восени 2023 року і взимку 2024 року “Юнона” пролетіла поруч з Іо, що дало змогу отримати високоякісні зображення цього вулканічного світу. У лютому 2024 року зонд пролетів на висоті всього 2530 км від поверхні супутника, що дало можливість зробити кольорові знімки з роздільною здатністю 1,7 км на піксель. Хоча Іо висвітлювався відбитим світлом від Юпітера, зображення вийшли чіткими. На одному з таких знімків виявили новий вулкан – величезну структуру, яка не була зафіксована раніше, на зображеннях, зроблених зондом “Галілео” в 1997 році.

Цей вулканічний об’єкт виник за останні 25 років і являє собою складну структуру, що складається з самого вулкана і потоків лави, покритих червоною сіркою, що випала на поверхню після виверження. Весь масив займає площу близько 180 км завдовжки і завширшки, що робить його найбільшою геологічною структурою, що з’явилася на Іо за останню чверть століття.

“Нещодавні знімки, зроблені камерою JunoCam, показують безліч змін на Іо, включно з цим великим вулканічним об’єктом, який, імовірно, сформувався з 1997 року”, – пояснив Майкл Рейвін, керівник проєктів у компанії Malin Space Science Systems, яка розробила й керує камерою JunoCam.

Цікаво, що східна частина нового вулкана забарвлена в червоний колір через викиди сірки, що осіла назад на поверхню. На західній стороні вивергалися два темні потоки лави, протяжністю близько 100 кілометрів кожен. У місцях скупчення лави через високі температури випарувався заморожений матеріал, що призвело до утворення двох сірих округлих відкладень.