Шакали подолали 3400 км в Європі, показавши міграційні можливості

Зоологи дослідили міграційні маршрути трьох самців звичайного шакала, які були зафіксовані на значній відстані від своїх традиційних ареалів, у Норвегії, Фінляндії та Іспанії, що підтверджує їхні видатні здібності до розселення.

Звичайний шакал (Canis aureus) традиційно населяє Південну Азію, Близький Схід, Кавказ і Балкани. Однак в останні десятиліття цей вид почав активно мігрувати на захід і північ Європи, адаптуючись до нових кліматичних умов та використовуючи скорочення популяцій вовків і вирубку лісів. Дослідники під керівництвом Веслава Богдановича з Польської академії наук вирішили дослідити походження трьох самців шакала, знайдених далеко за межами їхнього основного ареалу.

Один із шакалів був зафіксований у Норвегії, другий — у Фінляндії, а третій загинув на дорозі в Іспанії. Зразки їхньої ДНК порівняли з геномами інших представників виду з різних частин Європи та Кавказу, щоб встановити походження цих особин. Виявилося, що норвезький шакал мігрував з країн Балтії або Кавказу, подолавши від 1500 до 3400 км. Фінський шакал походив із Західної Середньодунайської низовини, подолавши близько 2500 км. Іспанський шакал мігрував із того ж регіону або з узбережжя Адріатичного моря, пройшовши від 1300 до 1650 км.

Результати показали, що всі три тварини були чистокровними шакалами, а не гібридами з собаками, і належали до першого покоління мігрантів. Це дослідження підкреслює виняткові можливості шакалів до розселення. Вони не просто переміщаються на невеликі відстані, а долають тисячі кілометрів у пошуках нових територій через високу конкуренцію всередині виду, пошук ресурсів і стрес від переслідувань.

Автори зазначають, що такі міграційні процеси можуть мати серйозний вплив на європейські екосистеми, змінюючи баланс між хижаками, їхньою здобиччю, а також впливаючи на паразитарні системи. Хоча важко передбачити, які наслідки принесе розширення ареалу шакалів, дослідження демонструє їхню надзвичайну адаптивність до нових умов проживання.