Неандертальці могли їсти опаришів з туш загиблих тварин

Нове дослідження перевертає уявлення про харчову поведінку неандертальців, припускаючи, що вони цілеспрямовано споживали опаришів із гниючого м’яса.

Команда науковців на чолі з Джоном Спетом (Університет Мічигану) поставила під сумнів усталене бачення неандертальців як “гіперхижаків”, тобто істот, які займали вершину харчового ланцюга. “Цілком ймовірно, що личинки були їхньою основною їжею”, – пояснює Спет. За його словами, високий рівень азоту-15 у кістках не пояснюється лише споживанням м’яса – натомість опариші з гниючих туш мають вищу концентрацію цього ізотопу.

Харчові обмеження людини – не більше 4 г білка на 1 кг ваги – унеможливлюють споживання такої кількості м’яса, яку передбачає “гіперхижацька” дієта. Замість цього, неандертальці могли зберігати туші і повертатись до них пізніше, збираючи багатих на білки та жири опаришів. “Це дуже простий спосіб отримати хорошу поживну їжу”, – підкреслює Карен Харді (Університет Глазго).

Доктор Мелані Біслі (Університет Пердью), яка вивчала розкладання людських тіл у судово-медичному центрі, виявила: вміст азоту-15 у личинках значно перевищує його кількість у м’язовій тканині. Це відкриття лягло в основу нової гіпотези про дієту неандертальців. “Покладіть трохи м’яса, залиште його на кілька днів, а потім зберіть личинок”, – каже Харді.

Такий підхід пояснює ізотопні дані краще за попередні теорії. “Неандертальці як вищі хижаки – це нонсенс”, – додає Харді. Хімічні сигнатури свідчать: споживання личинок могло бути ключовим фактором у формуванні їхнього харчового профілю.

Ці результати, опубліковані в Science Advances, підкреслюють, що неандертальці були адаптивнішими, ніж ми звикли думати, і користувались простими, але ефективними методами зберігання та отримання харчів у суворих умовах льодовикової Європи.