Війна вчить українських жінок вистояти там, де, здається, немає жодних сил. Психологиня, волонтерка, громадська діячка та мама військовослужбовця Елла Мусаєва знає, що таке життя під обстрілами, чекання новин із полону та знову – проводжання сина на фронт. Попри це, вона вміє знаходити радість у простих речах і передавати цю силу іншим. Її досвід — не лише особиста історія, а й урок для тих, хто сьогодні шукає опори.
«Я, найперше, людина, яка теж може розгубитися»
Елла Мусаєва родом із Маріуполя. Війна увірвалася в її життя двічі: у 2014 році, а потім — у 2022-му, коли місто опинилося в епіцентрі російської агресії.
«Це було несподіванкою. Не очікував ніхто, — пригадує вона. — Спершу було повне розгублення. Але потім розумієш: потрібно діяти далі. Ти не можеш підвести ані себе, ані родину, ані людей навколо».
Психологічні знання допомогли, але не стали універсальним захистом. Вона зізнається: у хвилини шоку рятують прості речі — контроль над тим, що можеш контролювати.
«Я починала з елементарного: прибирання, магазини, побутові справи, допомога сусідам. Це заземлювало. Я робила маленький план на день. А ще — обов’язково спілкування, навіть у найменшому колі. Воно не давало впасти в бездіяльність», — розповідає пані Ела.
Випробування материнського серця
Справжнім викликом для неї стало рішення сина служити в Національній гвардії. Він пройшов оборону «Азовсталі», потрапив у полон, довго перебував у невідомості, а після обміну знову повернувся на фронт.
«Я мама, і це головна моя роль, — каже Елла. — Я завжди його підтримувала, будь у чому. Це важливіше за будь-які психологічні вправи. Просто бути поруч і давати відчуття близькості, яка важлива без зайвих слів».
Вона згадує момент зустрічі після полону:
«Я побачила його очі — і зрозуміла, що він піде далі. Хоч було важке поранення, але він сказав прості слова: «Мам, війна ще не закінчена». І все стало зрозуміло».
Як професіонал вона розуміла: повернення на фронт було для нього необхідним.
«Як мама, я хвилювалась сильно, особливо коли він лежав у шпиталі. Серце було не на місці. Тале там його коло. Там ті, хто його розуміє. Це вибір, який я, як мама, приймаю, хоч і дуже боляче».
Творчість як опора
У хвилини внутрішнього надлому Еллу рятувала поезія. Писати почала задовго до війни, але саме після 2022-го творчість стала її способом вижити.
«Коли ми творимо — пишемо вірші чи малюємо, — це і в горі, і в радості допомагає триматися. Був час, коли я не могла писати — ніби щось закрилося. Але потім рядки знову прийшли», — ділиться вона.
В одному з віршів, написаних у 2023 році, звучить і смуток втрат, і надія:
- Я вип’ю сьогодні вина
- За маленьку мою перемогу
- Зі смаком і болем, до дна,
- За духа рішучість, за змогу.
- За всі терени історичні,
- Що хитро сплели павутиння.
- Фатальні, жорсткі протиріччя
- І долі сумне провидіння.
- Кому заважала співучість
- І плекання рідної мови,
- Щоб гніву і зла неминучість
- Усе огортала навколо?..
- Щоб вільно і праведно жити,
- Носити, хто рясу, хто тогу,
- Нікому не треба служити –
- Утримай в душі свого Бога…
«Інакший і що?»
Пані Елла активно ділиться своїм досвідом із молоддю. Один із її проєктів — інтерактивна програма «Інакший і що?», спрямована на психічне здоров’я та подолання стигматизації. За її словами, така робота з підлітками займає повний шкільний день.
«Ми показуємо: кожен по-своєму інакший, і це нормально. Головне — вміти чути одне одного. Молодь дуже відкрита. Вони нас дивують: розуміють більше, ніж ми очікували. Вони вже мають власні історії втрат і готові ділитися ними», — говорить вона.
І додає:
«Я маю не просто надію, я знаю — це сильне покоління. А сильні люди породжують добрі часи».
Сила жити далі
Досвід Елли Мусаєвої — це поєднання особистого болю і професійної мудрості. Вона вміє бути мамою, яка беззастережно підтримує сина, і водночас — психологинею, що вчить інших знаходити ресурс у простих речах.
Її історія доводить: навіть після найважчих випробувань можна залишатися сильною, знаходити радість у житті та надихати тих, хто поруч.
Матеріал підготовлено громадською організацією «Подільський діалог» в рамках проєкту «Сила поруч: жінки, які тримають тил», що є частиною проєкту «Жінки, мир, безпека: діємо разом», що виконує Український Жіночий Фонд за підтримки Уряду Об’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.
Читайте також про інших героїнь проєкту:
Ольга Тайбасарова: «Коли чоловік у полоні, ти маєш стати опорою»
«Ми – їхній ресурс»: як хмельничанка Лілія Аршинова через творчість лікує рани від війни
Підтримка ветеранів через спорт – шлях хмельничанки Тетяни Гуранської
Всі новини на одному каналі в Google News
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook
