Нагадуємо у весь голос шанувальникам української культури і мистецтва, що ще три дні у нашому місті є унікальна нагода побачити і долучитися всіма органами чуттів до Всеукраїнського театрального фестивалю камерного мистецтва «Face to face». Наші кореспонденти побували на другому вечері артгостини і надихнулись «до мурах». Чим саме – далі у матеріалі.
Тож, другий день фестивалю вже завчасно загравав зі шкільною пам’яттю шанувальників театру, адже хто з нас у школі не читав один з найвідоміших творів майстра українського літературного слова – Івана Франка «Украдене щастя». Хоча, може і не читав, тоді мав дивитися однойменний серіал по 1+1 чи просто чути цей усталений вираз. Тож, настроївшись на літературні камбеки з минулого, ми рушили в цей «прекрасний» дощовий вечір шукати краси і мистецтва в обласний драмтеатр ім. М.Старицького. І знайшли його з перших хвилин, адже вже піднімаючись сходами до свята арту ніжністю інструментів запрошував струнний квартет. І, якщо у перший день фестивалю ми застали виконання танго Por una cabeza, то цей вечір зустрів нас твором «Hallelujah», легендарного Леонарда Коена.
Втішені і налаштовані на занурення у прекрасне, за звичкою дослідників театру – ми почали роздивлятись сценографію. Пам’ятаєте, напередодні ми писали про «Тінь корони», де зауважували про аскетизм і мінімалізм у декораціях? Так от, у порівнянні з «Украденим щастям» – це було досить багате убранство сцени. Уявіть – скриня (імпровізована, але досить масивна) на якій ВЖЕ запалена свічка, веретено і, власне, усе. Але, в тому і річ, що цих речей (*завчасно перепрошуємо за тавтологію) – цілком достатньо, щоб без анонсів і прологів зрозуміти – мова піде про драму, в усій глибині цього жанру. В голові минає тільки одне питання – чи вистачить сцени «Антракту» зустріти і втримати цей твір, споглянемо…
Світло гасне, сцену застеляє дим, який ще раз підкреслює камерне світло, оповите передчуттям тріумфу національних мотивів, здатних збудити у тобі всотану з молоком матері любов до української драматургії. Вітайте – Київський академічний театр «Золоті ворота».
Ось вони головні герої пластичної драми: Анна, Микола та Михайло. Втілюючи драму, молода трупа неухильно слідує текстом класика, з особливим тактом та чуттєвим озвучанням. Так само, митці презентують і її структуру – як писав Франко, розгортаючи поволі всю історію трагічного любовного трикутника, умов життя українського села кінця 19 століття, його цінностей і ознак. Іван Франко ще тоді відзначив, як в людях може одночасно жити і любов і жорстокість та які сили здатні пробудити чи згасити ці почуття. І тут, на сцені фестивалю ми бачимо автентичне втілення драми, яка вчила нас любити і ненавидіти, прощати і забувати, щоб згадати знов.
Особливої краси надають виставі рухи акторів, дійсно їхня пластика – це окремий вид мистецтва. Кожна хореографічна дія зроду професійного балету, за рухами якого не втомлюєшся спостерігати, ба навіть боїшся проґавити зайвий раз черговий рух. У цій виставі дійсно багато краси, саме цього слова, його хочеться повторювати хіба не кожну мізансцену, воно мимовільно зринає на вустах.
І ще, і ще раз захоплюєшся мовою і дійсно природньою грою – без недоречного завищення інтонації, різкості і награності. Сцена в професійних руках – розумієш в ці миті, а точніше голосах, які навіть заплющивши очі – ти уявляєш шалено-красивими. Але – ні, цю виставу однозначно потрібно дивитися в широко розплющеними очима, поглинати кожну її мить. І це зрозуміли за першу частину вистави не тільки ми, адже між рядів якраз в час особливого накалу пристрастей драми починається якійсь рух. Сцена, щирість якої підкупає – бабуся на двох палицях рухається повз ряди, щоб ближче побачити дійсно, досягши першого ряду вона вмощується і буквально розпливається у посмішці зі словами – «Ось, тепер мені все видно і чутно!» – ми ще до цієї пані повернемось.
Разом з героями під влучно підібрану музику, не відволікаючись від рухів і слів – ми проживаємо спільну історію трагедії і краси національного літературно-драматичного спадку, яким жили наші батьки і який життя дало шанс побачити нас, ще й у довершеному втіленні.
І тут, не можливо не зауважити про того, хто підвів під рівень розуміння сучасників класичного твору Франка – режисера постанови Івана Уривського. Його вправні режисерські рішення вдихнули нову долю у матеріал і до того рідний, але тепер вшитий у свідомість тих, хто бачив його в голосі режисера та довершеному втіленні його трупи – Дмитра Олійника, Андрія Поліщука, Наталії Телли.
На останніх хвилинах ця осучаснена драма в прямому сенсі заморожує тебе на стільці і хоча невідворотно несеться до трагічного кінця, але так припорошено-ніжно, що ти не плачеш – ти захоплено викрикуєш «Браво!», а плачеш тільки по дорозі з театру – усвідомлюючи наскільки родюча ця земля мистецтвом, збагаченим історією болю, поневірянь і життям понад усе.
Артисти отримують більш ніж шалені овації, оплески тривають і тривають – це дійсно заслужено. Адже цей театр закохує в українське знову і до нестями. І молодь, і навіть цю неперевершену бабусю, якій 87 років і яка теж в молодості була акторкою у народному театрі села Плесна Шепетівського району.
Ця пані – Лариса Грищук, маючи слабке здоров’я, але напрочуд стійке бажання подивитися виставу, яку колись грав її театр, в захоплені виходила з зали і з задоволенням фотографувалась, щоб запам’ятати мить насолоди мистецтвом! Чого і Вам – бажаємо щиро.
Не проґавте останні дні краси камерного театрального мистецтва, адже в суботу на Вас чекає одразу дві вистави – реаліті «Gastro Show», Київського академічного обласного музично-драматичного театру ім. П.К. Саксаганського (м. Біла Церква) та драму «Ніч вовків» Вінницького академічного музично-драматичного театру ім. Садовського. Відкрийте для себе український театр і полюбіть його, як любимо його ми!
Більше фото з вистави – дивіться за посиланням.
Читайте також: Багатогранням Шекспіріади відкрили театральний фестиваль у Хмельницькому
Всі новини на одному каналі в Google News
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook
