Води Перської затоки дали старт першим містам-державам

Взаємодія між приливами, дельтами річок і суспільною організацією проливає світло на формування першої міської цивілізації людства — шумерської.

Нове дослідження, опубліковане в журналі PLOS ONE, доводить, що природна динаміка води була визначальною для становлення Шумеру. За словами Лівіу Жіосана, геолога з Інституту океанографії Вудс Гол, «Шумер був буквально і культурно побудований на ритмах води». Автори показали, що регулярні припливи з Перської затоки проникали вглиб Месопотамії, дозволяючи древнім громадам створити канали для зрошення і підтримувати сільське господарство без масивних інфраструктур.

Упродовж 7000–5000 років тому рівень Перської затоки сягав значно глибше суходолу, ніж сьогодні. Це створювало природну систему подвійного припливу, яку шумери пристосували для зрошення полів і вирощування фініків. Та коли дельти річок почали насичуватись осадами, припливи більше не доходили до внутрішніх земель. Цей перелом став поштовхом до створення великих іригаційних систем, що згодом визначили «золоту добу» шумерської цивілізації.

«Ми часто уявляємо стародавній світ незмінним», – зазначає Рід Гудман з Університету Клемсона. «Але дельта Месопотамії була постійно змінним середовищем, що вимагало винахідливості й колективних рішень». Саме в цих умовах сформувалися перші політичні утворення та релігійні практики, глибоко вкорінені в екологічному контексті. Міфи про потопи та водні божества, за словами дослідників, не вигадка, а «відлуння реальної взаємодії людини з природним середовищем».

Окремо дослідники підкреслюють, що екологічна криза спонукала до соціального переосмислення і нерівності, що стало фундаментом перших міст-держав. Група під керівництвом Гіосана використала геологічні зразки, супутникові знімки та осадові дані з Лагаша, щоб реконструювати змінену берегову лінію того часу. «Ми бачимо, як суспільства здатні перетворювати виклики довкілля у стимул для інновацій», – підсумовує дослідник.