Археологи розкривають нове призначення однієї з найбільших загадок Північної Америки

Нові археологічні дані пропонують переосмислення соціальної організації спільнот Поверті-Пойнт і їхніх ритуальних практик.

На ілюстрації вище показані основні особливості місця Поверті-Пойнт на півночі Луїзіани. Зелена зона праворуч — це заплава річки Міссісіпі. Помаранчева зона — це Макон-Рідж, більш висока місцевість, на якій розташоване це місце. На місці видно шість C-подібних хребтів. Частина хребтів була пошкоджена в результаті історичних та сучасних дій. Візерунок на південь від кургану E є результатом сільськогосподарської діяльності. Багато низьких ділянок навколо місця — світло-жовтого кольору — вважаються місцями, де видобували ґрунт для створення хребтів та курганів. Джерело: Вашингтонський університет у Сент-Луїсі

Дослідження демонструє, що монументальні кургани формували егалітарні групи, об’єднані спільною духовною метою. Автори наголошують, що ці спільноти діяли без політичної ієрархії, виконуючи складну працю добровільно. Як підкреслив Т. Р. Кіддер, «за найскромнішими підрахунками, вони перемістили 140 000 вантажівок з землею». Це свідчить про глибоку мотивацію, яка виходила за межі економічних інтересів.

Кіддер і його команда використали оновлене радіовуглецеве датування для уточнення хронології пам’яток. Вони дійшли висновку, що Поверті-Пойнт був місцем періодичних зібрань, а не постійним поселенням. Як зауважила Олівія Баумгартель, «ми вважаємо, що ці люди були егалітарними мисливцями-збирачами». Така інтерпретація пояснює відсутність могил і залишків тривалого проживання.

Археологи наголошують, що значення курганів було пов’язане з ритуалами, спрямованими на врівноваження природних сил. Кіддер зазначає, що мешканці регіону жили під впливом стихійних повеней і буревіїв. За його словами, «вони відчували моральну відповідальність за відновлення розірваного всесвіту». У цьому підході духовні мотиви переважають над матеріальними.

Команда також вивчала сусідні пам’ятки Клейборн і Седарленд, застосовуючи сучасні методи датування. Результати довели, що Седарленд має самостійну історію, старішу за Поверті-Пойнт. Баумгартель підкреслила: «ми розділили ці місця, надали їм незалежну історію». Це дозволило вибудувати ширшу картину міжрегіональних контактів і руху артефактів.

Розкопки 2024 року відкрили нові можливості для аналізу давніх культурних практик. Використовуючи мікроскопію й уточнене датування, дослідники прагнуть відновити контекст обрядів та символічної діяльності. Кіддер визнає складність цієї праці й додає: «вони продовжують надихати мене». Так формується оновлена концепція давніх суспільств, де ритуальна взаємодія стала рушієм монументальних проєктів.