Вулканічні матеріали пояснили стійкість храму Венери

Новий аналіз матеріалів показує, як храм Венери на Флегрейських полях зберіг стійкість у вулканічному середовищі майже 2000 років.

Дослідники простежили особливе поєднання геоматеріалів, що забезпечило міцність споруди в зоні активного вулканізму. Вони відібрали дев’ять зразків розчинів, цегли та вулканічних включень для детального мікроскопічного аналізу. Автори підкреслили: «метою цього дослідження є характеристика геоматеріалів, використаних для будівництва храму Венери». Це дало змогу відтворити технологічні принципи римських інженерів.

Розчини виявилися вапняними, але змішаними з місцевими вулканічними фрагментами. Після контакту з водою вони створювали гідравлічну структуру, що зміцнювалася з часом. Мікроструктура демонструвала зони «непрореагованого вапна», які не послаблювали розчин. Менш щільні компоненти компенсували напруження під час рухів ґрунту. Така взаємодія матеріалів стала ключем до довговічності.

Цегла містила кварц, слюду, оксиди заліза та гематит, що формували її червонуватий колір. Вулканічний матеріал у її складі підвищував опір механічним навантаженням. Найцікавішим елементом стала легка вулканічна шлакова порода, привезена з Везувію. Дослідники зазначили: «вона була найвизначнішим будівельним матеріалом у храмі». Її мала вага зменшувала тиск на конструкцію.

У верхніх частинах храму ця порода виконувала роль стабілізатора. Вона поглинала деформації, спричинені підземною активністю. Римські інженери свідомо використали матеріал, який був складно доступний, але технічно оптимальний. Вони прагнули створити споруду, здатну витримати тисячі років без втрати цілісності.

Завершальним елементом стали висоли, що складалися переважно із солі. Їхній склад визначили як корисний для реставрації. За підвищеної вологості сіль розчиняється, тому її поведінка допоможе майбутнім консерваторам. Дослідники підкреслили, що «ці матеріали створювали тривале враження». Римляни мали глибоке розуміння ресурсу та його можливостей.

Отримані дані свідчать, що храм Венери став прикладом гармонійного використання вулканічного середовища як переваги, а не загрози. Це відкриття продовжує надихати сучасних науковців на освоєння давніх інженерних практик.