Люди та свійські тварини майже повністю витіснили дику фауну, становлячи переважну більшість глобальної біомаси ссавців і птахів.
Історично планета була домом для мільйонів диких ссавців, проте людська діяльність призвела до радикальної зміни їх чисельності. Поява людей супроводжувалася не лише зростанням їхньої популяції, а й стрімким розмноженням свійських тварин. У контексті екології вагоме значення має показник «біомаси» — загальної ваги живих організмів певного виду або групи. Саме біомаса дає змогу оцінити вплив виду на екосистему, на відміну від простої кількості особин.
Результати досліджень свідчать про суттєвий зсув у структурі біомаси ссавців: люди становлять 36%, свійські тварини — 59%, дикі ссавці — лише 5%. «Наша біомаса більш ніж у сім разів більша, ніж у всіх диких ссавців разом узятих», — наголошують автори. У межах свійських тварин провідну роль відіграє велика рогата худоба, частка якої перевищує біомасу багатьох диких видів. Вражає порівняння: «Свині, вирощені на фермах, важать стільки ж, скільки всі кити, косатки, калани, тюлені та дельфіни світу разом узяті».
Домінування людини у царстві ссавців
Цей розподіл не є наслідком заміщення одного виду іншим — відбулася якісна зміна екологічної системи. Люди не лише зменшили чисельність диких тварин, а й збільшили загальну біомасу ссавців завдяки розширенню аграрної діяльності. Ще 100 000 років тому усі наземні ссавці важили приблизно 120 мільйонів тонн, при цьому вони були виключно дикими. Через 90 000 років, перед початком землеробства, ця цифра зменшилася до 90 мільйонів тонн.
Справжня трансформація почалася із розвитком сільського господарства, що поступово витіснило природні екосистеми. До середини XIX століття біомаса ссавців на суші зросла до 250 мільйонів тонн. Зараз вона перевищує 1,1 мільярда тонн, при тому що частка диких ссавців у цій масі неухильно зменшується. «Чисельність диких ссавців скоротилася, але це було більш ніж компенсовано величезним зростанням біомаси людей і сільськогосподарських ссавців».
Слід зазначити, що людство досягло цього завдяки зовнішнім джерелам енергії — викопному паливу, синтетичним добривам, продуктивним сортам культур. Ці технології дали змогу вирощувати худобу з щільністю, яка значно перевищує природну. Таким чином, люди додали у систему масштабну кількість енергії, недоступну для дикої природи.
Птахи: аналогічна тенденція
У випадку птахів спостерігається подібна картина: 71% біомаси припадає на свійську птицю, тоді як дикі птахи становлять лише 29%. Тут розрив менш драматичний, ніж у ссавців, однак він залишається значним. Дослідники застосували кілька методів оцінки, які дали відмінні результати: від 5 до 24 мільйонів тонн для диких птахів. У підсумку було взято середнє геометричне значення, що дало змогу встановити загальну перевагу свійської птиці.
Варто підкреслити, що методика впливає на результат, однак не змінює загальної тенденції. «Кури та інші домашні птахи важать більше, ніж їхні дикі родичі», — наголошується в дослідженні. Різниця в оцінках пояснюється складністю точного підрахунку чисельності диких птахів, особливо у важкодоступних регіонах планети. Проте основний висновок незмінний: людська діяльність формує нову структуру біомаси на планеті.
Екологічні наслідки і втрати різноманіття
Скорочення біомаси диких тварин — це не лише втрата маси, а й втрата біорізноманіття, що має критичне значення для стабільності екосистем. Більше того, втрачаються ті види, які відігравали важливу роль у кругообігу речовин, підтримці клімату, розмноженні рослин. «Дикі ссавці скоротилися не лише у відносному, а й в абсолютному вираженні» — підсумовують автори. Збільшення загальної біомаси не компенсує втрату структури, складності та стійкості біосфери.
Людство досягло екологічного домінування, проте це супроводжується зменшенням природного різноманіття, яке є основою для довготривалого існування життя на Землі. Цей процес став можливим через широке використання ресурсів, інфраструктури, агропромислового комплексу, який не враховує потреби дикої природи. Проблема в тому, що маса живих організмів збільшується, а її функціональна якість погіршується.
Зміни в розподілі біомаси — це не лише статистика, а дзеркало антропоцену — епохи, коли людина стала головним чинником геобіологічних змін. Це виклик, який потребує глибокого переосмислення ролі людства в екосистемі планети.
