Владислав – командир понтонного взводу 211-ї понтонно-мостової бригади. Його шлях у війську розпочався задовго до великої війни, а сьогодні він є частиною тих підрозділів, які забезпечують мобільність і прохідність наших військ у найскладніших умовах. Уродженець Хмельниччини, Владислав впевнений: справжній командир починається з особистого прикладу та вміння створити з підрозділу єдиний організм.
Від ліцею до бойового взводу
Шлях захисника для Владислава був свідомим вибором ще з підліткового віку. Спочатку навчання у Кам’янець-Подільському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, а у 16 років — вступ до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Там він опанував спеціальність управління інженерними підрозділами.
«Перші два курси пройшли під гаслом підготовки, але повномасштабне вторгнення миттєво перевело нас у площину практики. Полігони, стажування в бойових частинах, інтенсивні вишколи — саме це сформувало мене як командира», — згадує Владислав.
З 2025 року він офіційно очолює понтонний взвод і каже, що пишається своєю командою, зокрема й колегами, з якими разом навчався в академії, а тепер пліч-о-пліч служить в одній бригаді.
Приклад батька та покликання захисника
Для Владислава військова служба — це сімейна традиція. Майже всі в його родині пов’язані з військом, а батько завжди був і залишається для нього взірцем.
«Мій батько військовий, і він завжди був для мене прикладом справжнього чоловіка, захисника та відданого воїна! Я мріяв коли підросту, бути таким же – сильним, мужнім, незламним і відповідальним як він, саме тому з раннього дитинства я дуже хотів стати військовим. Ось і збулась моя мрія!» – каже він.
Мистецтво переправи та роботи з людьми
Робота понтонера — це глибокі технічні знання, але для командира це ще й психологія. Владислав наголошує, що переправити техніку швидко і безпечно можливо лише тоді, коли підрозділ працює як годинник.
«Моя робота — це щоденна взаємодія з людьми. Це найскладніше, але й найважливіше. Кожному бійцю треба пояснити цінність його внеску, навчити нюансів і, що головне, показати все власним прикладом. Тільки так народжується колектив, де кожен відчуває підтримку. Коли є єдність — жодна переправа не стане на заваді», — пояснює офіцер.
Досвід Сходу та Сумщини
За плечима Владислава — бойові завдання на найгарячіших напрямках. Він розповідає, що поїздки на Схід залишають глибоке враження: попри руйнування та важку атмосферу прифронтових територій, там панує особлива згуртованість.
Окрім переправ, підрозділ активно працював на Сумському напрямку, зводячи фортифікаційні споруди. Будівництво укріплень Владислав називає великою відповідальністю, адже від якості цієї роботи прямо залежить безпека країни та життя побратимів.
Плани на майбутнє: після Перемоги
Найзаповітніша мрія командира — мир та кінець війни. Проте навіть після цього він не планує залишати Збройні Сили.
«Я хочу продовжувати службу, щоб разом відбудовувати нашу країну. Ми зробимо все можливе, аби Україна знову стала квітучою та вільною. Для мене служити — це не просто обов’язок, це честь. Ми стоїмо на варті, бо віримо у стабільне майбутнє для кожного українця», — каже він.
Наостанок Владислав звертається до тих, хто ще вагається щодо служби: «Долучайтесь до захисту нашої землі. Потрібно боронити найцінніше. Лише разом ми зможемо звільнити нашу землю від ворогів. Час діяти зараз!»
За інформацією групи комунікацій 211 понтонно-мостової бригади
Всі новини на одному каналі в Google News
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook
