Про єднання стихій і традиції: яким було свято Купала до приходу християнства | Новини Хмельницького “Є”

Uncategorized


Свято Купала українські рідновіри відзначають у період літнього сонцестояння. Це астрономічно з 20 по 24 червня

Містичне свято Івана Купала, яке тривалий час українці святкували з 6 на 7 липня, – це видозмінене християнством та нав’язане нам цією релігією. У цьому переконаний жрець-рідновір, цілитель, майстер живоспіву, організатор святкових обрядів Велемир Бабіч.

«Свято Купала з приходом християнства було спаплюжене, наші українські прадавні традиції були підмінені. Духовне підмінили релігійним, змінили назви. Колись свята називали іменами Богів, а в християнстві їм почали приписувати імена людей, яких визнавали святими. Тому свято Івана Купала є підміною внутрішньої сутності справжнього Купала, в яке внесли релігійну складову, приписавши йому ім’я Івана Хрестителя», – переконаний Велемир.

Колесо обв’язували сухою травою і пускали через багаття у воду. Фото: з архіву родини Бабічів.

Чоловік разом із дружиною Світоладою тривалий час вивчає та систематизує, береже та примножує наші прадавні українські традиції.

«Українці здавна вчилися взаємодіяти з природою, енергіями в ній. Перш за все, вони шанували життєдайне Сонце, яке дає тепло, світло, сприяє появі на світ усього живого. Причому вшановують чотири його прояви – коли воно народжується, молодіє, стає зрілим та старим. У найдовший день у році Сонце Купала, або Семиярила змінює весняного попередника Ярила, щоб восени поступитися Сивояру. Вважається, що цього дня Сонце має найпотужнішу енергетику, сприяє росту жита, пшениці, інших життєдайних рослин, природа набуває від нього найбільшої сили. Саме цю силу і вшановували наші предки на свято Купала.

У сплетених для свята Купала віночків було різне особливе значення. Фото: з архіву родини Бабічів.

Проте не лише Сонце ставало об’єктом поклоніння й прославляння, але й його протилежна стихія – вода. Завдяки енергії Сонця в цю пору року вона набуває особливих властивостей – стає святою, живильною. Саме у поєднанні цих двох стихій й їхній взаємодії й народилося свято Купала».

За словами Велемира, головними атрибутами святкування є опудала Коструба та Марени. Їх робили з дерев’яних каркасів, які обмотували травами, одягали в старий одяг. «Коструб і Марена – уособлення цих двох стихій, а також чоловічого та жіночого початку. Під час обряду ці дві сили оспівують і вшановують. Навкруг Коструба водять хоровод чоловіки, а довкола Марени – жінки. Кожен свій простір закликали животворну та життєдайну силу від Дажбога, а також вона входила у самі опудала. Жіноцтво закликало силу Всесвіту, силу богинь Лади, Макоші, Дани… Вони просили наділити їх м’якістю, прийняттям, умінням, наче вода, згладжувати гострі кути у стосунках, бути мудрими, вміти взаємодіяти з чоловічим єством…».

Жінки й дівчата на Купала водили хоровод довкола опудала Марени. Фото: з архіву родини Бабічів.

Як стверджує рідновір, далі на святі має відбутися взаємодія двох стихій, чоловічої і жіночої енергетики для подальшого гармонійного життя. «У ході обрядових ігрищ дівчата повинні хитрощами викрасти Коструба та втопити його, а хлопці – Марену, щоб спалити її на вогнищі. Це символізує й шану до енергії природи. Вогонь у цей час має найпотужнішу силу очищення. Тому бажано палити старий одяг, старі образи, хвороби тощо».

На Купала облаштовували й дерево життя, яке символізувало буяння всього живого. Ним могла бути велика гілка верби чи вишні. За прикрасу слугували кольорові стрічки, квіти, бублики… «За командою діти або молодь поспішали до деревця та знімали з нього прикраси, ламали гілочки на удачу, щастя. Ці обереги несли додому та зберігали до наступного Купала, – розповідає Велемир. – Ближче до кінця самого обряду дерев’яне колесо обмотували сухою травою і з горба запускали через багаття у воду. Колесо, яке символізувало Сонце, котилося донизу, наче день, який ставав коротшим, та поєднувало свою силу зі стихією води».

Жодне Купало не обходилося без традиційних віночків, які плели дівчата й жінки

«У цих вінків була різна мета, – пояснює жрець. – Дівчата, котрі хотіли знайти пару і створити сім’ю, йшли у луки та самі обирали символічні трави для нього. Пізно ввечері опускали їх на воду з піснями та чекали, чи принесе їм їхній вінок котрий парубок. Якщо буде їй милий, покладе йому на голову. Якщо ні – може ще раз спустити на воду… Віночки із запаленими свічками пускали на воду на знак вшанування померлих у роду та спомин про них. Були ще й оберегові вінки. На воду їх не пускали, а після святкування несли додому, вішали на стіну чи ставили на покутті. Вважалося, що вони приносять здоров’я, добробут у родини».

На Купала закликали щасливу долю, благополуччя, молили про здоров’я та добробут. Фото: з архіву родини Бабічів.

Велемир також повідав, що в найкоротшу купальську ніч було не прийнято лягати спати, бо вважалося, що можна проспати своє щастя, а вода набувала цілющих властивостей за тиждень до цієї ночі та була життєдайною ще тиждень після свята: «Різні магічні властивості приписували купальському вогнищу. Парубки, бажаючи показати свою силу, намагалися підкорити величезне полум’я. Сімейні пари стрибали через менше багаття, очищаючи свій шлюб від усіляких негараздів. Молодята, які хотіли заявити про свій намір одружитися, теж стрибали парами. А от старші люди зцілювалися та очищувалися вже на жевріючих окалинах, крокуючи по них босими ногами».

Купальський обряд проводять волхви, жерці, відуни. «Після всіх обрядів у купальську ніч кожен вирішує, де провести її завершення. Молоді пари поспішають шукати цвіт папороті. Закохані йдуть, щоб побути наодинці. Всі інші залишаються біля вогнища, співають пісень, розмовляють, чекали ранку, сходу купальського сонця, – веде далі Велемир. – Тоді вся громада збиралася разом, молитвами зустрічали Купало. Вважалося, що Сонце переродилося, освятило воду і в водоймах, і в посудинах, які принесли люди на свято. Її тримали вдома для зцілення».

Велемир Бабіч зазначає, що найголовніша роль Купала – об’єднати людей, змусити переглянути свій світогляд. «Наше відродження передбачає відповідальність, яку бере на себе людина. Відповідальність за стосунки з природою, Всесвітом, з громадою. А також розуміння того, що Бог – всередині кожного з нас. І людина, перш за все, є творцем свого світогляду. Збереження і відновлення прадавніх традицій – найкоротший та природний шлях до усвідомлення своєї природи, єдності з нею. Доєднатися до нашого сильного коріння, до свого роду – це не просто віра. Це – знання, які залишені нам у міфах, легендах, піснях, традиціях, обрядах…»

До речі, 24 травня 2023 року Синод Православної Церкви України прийняв рішення перейти на новоюліанський календар з 1 вересня 2023 року. Така дата пов’язана з початком «нового року» за церковними канонами. Відтак, дата святкування Купала в Україні теж зміститься. Наступного року відзначатимуть його 24 червня.

Читайте також: Факт в історії: пожежа в Домініканському костелі Кам’янця-Подільського



Source link

Оцініть статтю
Додати коментар