Можна було б подумати, що після попередніх чотирьох лекторіїв проєкту управління культури і туризму ХМР «Сторінки українського мистецтва, про які ви не чули?!» вже буде важко здивувати відвідувачів чимось новим. Але ні. Адже заключна зустріч, присвячена «Невідомим іменам українського балету», не лише відкрила український характер класичного танцю, а й представила громаді юних перспективних артистів, здатних, на наше глибоке переконання, визначати майбутнє цього мистецтва.
Як і все прекрасне, інноваційний проєкт «Сторінки українського мистецтва…», на жаль, мав свою завершеність. І ось заключна лекція-зустріч у затишній атмосфері балетного класу Хмельницької обласної філармонії зібрала шанувальників знань про національну культуру.
Лекторкою вечора стала дослідниця хореографії, авторка блогу про український балет, колишня солістка Львівської опери Вікторія Зварич. Її захоплива й багата на факти розповідь торкалася не лише витоків української балетної традиції (саме традиції, а не школи), а й видатних особистостей, які завдяки своєму таланту заснували чимало балетних шкіл. Щоправда, у більшості випадків ці заклади виникли не в Україні, а за її межами, адже і в цій мистецькій царині українські педагоги, танцівники та хореографи зазнавали жорстокого гніту імперської та радянської систем.
Зокрема, на превеликий жаль, за словами лекторки, в Україні й досі не сформована власна балетна школа, адже роками саме російська школа узурпувала простір і не давала можливості розвиватися вітчизняній науково-практичній базі. Навіть те, що деякий час називали «українським балетом», насправді було постановками з українськими мотивами, побудованими на механізмах російського наративу. Спадкоємність українських спроб побудови власної школи обривалася репресіями, вимушеною еміграцією та гоніннями. Наразі дуже важко знайти бодай крихти відомостей про постановки та імена творців дійсно українського балету саме в Україні. Тож дослідження лекторки переважно побудовані на закордонних джерелах та особистому спілкуванні з нащадками видатних постатей, які нині перебувають поза межами країни.
Такі імена, як Луї Харві Халіф (Одеса), Ігор Юшкевич (Пирятин), Марина Березовська, навряд чи відомі широкому колу навіть глибоких шанувальників культури. Натомість ці митці творили історію потужних балетних шкіл США, Куби та Австралії. Саме за кордоном українські артисти мали змогу вдихнути на повні груди.
Пані Вікторія Зварич у своїй оповіді зауважила, що в дослідженнях важливо мати чіткий понятійний апарат: розрізняти географічну присутність театрів, культурну систему та традицію школи, що при значних зусиллях сьогодні зможуть сформувати поняття «український балет».
Як і в більшості мистецьких сфер, балет став вимушеним спадком спочатку імперії, а згодом радянщини. Його основний принцип, за словами Вікторії Зварич, — ставлення до танцівника як до «матеріалу» вільного користування. Натомість наш балет, з огляду на актуальні світові тенденції, має всі шанси вивести артиста в ранг цінної особистості, як це прийнято, наприклад, в американській школі. Сьогодні колишня претензійність «великого російського балету» не підтверджується рейтингами престижних конкурсів, де лідирують представники Куби, Бразилії, Мексики та Аргентини.
Розповіла пані Вікторія і про «щасливі» випадки звершень хореографів на території нашої держави в часи радянської окупації. Так, балерина Броніслава Ніжинська, хоча й народилася в Мінську, здобула світове визнання саме як українська мисткиня. Ось як вона згадувала Київ:
Коли ми сюди їхали, я думала, що повертаюсь у провінцію, з якої колись починали мої батьки. Однак провінція дивувала мене — сміливістю. Жінку-балетмейстера навряд чи сприйняли б у будь-якому іншому місті Європи. А тут я ставлю власну хореографію. Це дивне місто…
— Броніслава Ніжинська, балерина
Що безумовно надихає — це впевненість лекторки, яка обрала для себе тернистий шлях просвітництва. Вона переконана: майбутнє у цього мистецтва є, і справжня школа українського балету обов’язково постане:
Мені болить за український балет. Я щиро вболіваю за нього і впевнена, що ми можемо його створити. Я виростала з думкою, що цього в нас немає, але ми точно достойні мати свій балет. Мрію навіть не так про виставу, як про цілу школу-театр. Чому саме така форма? Бо є питання до актуальної системи виховання тіла танцівника. Наприклад, щодо харчування: коли я навчалась в інтернаті, нас годували смаженими дерунами, альтернатив не було. А потім ставили на ваги і погрожували відрахуванням. Через це у більшості моїх колег — розлади харчової поведінки. Це можна змінити: працювати з нутриціологами та реабілітологами, щоб зменшити травматизм. Мрію про середовище, де діти творитимуть мистецтво в усій його повноцінності!
— Вікторія Зварич, мистецтвознавиця
У світі існують десятки, а можливо, й сотні імен визначних митців з українським корінням, які прославили не лише нашу землю, а й цілі континенти. Ці постаті є невід’ємною частиною нашої культурної спадщини, що потребує глибокого переосмислення. Такі дослідження здатні відкрити нові грані нашої ідентичності. Особливо втішає, що сучасна амбітна молодь із натхненням береться за цю справу.
Окремою окрасою проєкту став виступ юних талантів — учениць школи класичного та сучасного танцю «Pinna Ballet». Їхні професійні хореографічні номери випромінювали світло і давали надію, що наша боротьба не марна. Маленький лайфхак для читачів: якщо вам важко на душі — подивіться виступ наших чудових дітей. Відчуття гордості за цих сяючих зірочок переважить будь-який розпач.
Ми не могли не спитати про відгуки у ідеологині проєкту — заступниці керівника управління культури і туризму ХМР Світлани Шевченко:
Насправді ми дуже хвилювались, бо такий формат реалізовувався у Хмельницькому вперше. Але досвід показав потужний інтерес до лекцій та харизматичних спікерів. Особливо важливо, що прийшло багато молоді: вони задавали розумні, змістовні питання. Проєкт унікальний тим, що події відбувалися не лише в музеях, а й на інших атмосферних локаціях. Ми маємо надію на продовження, адже культура і мистецтво — це наша зброя в боротьбі за ідентичність. Процес пізнання не має права на зупинку!
— Світлана Шевченко, заступниця керівника управління культури і туризму ХМР
Хочеться підтримати позицію творців проєкту. Сьогодні надзвичайно важливо цікавитися не лише минулим, а й актуальним станом культури. Тож, як завжди, закликаємо: ходіть до музеїв, театрів та філармонії. Ці події не лише розвивають, а й лікують красою, словом та рухом. Пам’ятайте: це зроблено в Україні з любов’ю!
Всі новини на одному каналі в Google News
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook
