Час — не лінія, а куб? Теорія тривимірного часу перевертає науку!

В Університеті Аляски в Фербенксі запропоновано нову революційну теорію: реальність формується тривимірним часом, тоді як простір є його вторинним наслідком.

Замість простору-часу — час як основа

Традиційна фізика спирається на концепцію простору-часу: три просторові виміри плюс один часовий. Але Гюнтер Клетечка пропонує протилежне: «Три часові виміри є первинною тканиною всього, як полотно картини». Простір, за його словами, — лише фарба на цьому полотні. Це означає, що саме час є основою, на якій базуються всі фізичні явища.

Клетечка створив математичну модель, яка об’єднує три виміри часу з трьома вимірами простору у єдину структуру з шістьма вимірами. Його рівняння відтворюють маси відомих елементарних частинок, що робить цю теорію фізично перевірюваною.

Як працює тривимірний час?

Уявлення про тривимірний час передбачає існування трьох незалежних часових осей, аналогічних до просторових X, Y і Z. Один вимір — це знайомий нам напрямок уперед. Другий описує паралельні версії тієї самої події, третій — перехід між ними. «Це інша версія того самого дня, досліджена з іншого боку», — пояснює Клетечка.

Важливо, що ця модель зберігає причинно-наслідковий зв’язок: причини передують наслідкам, навіть у складній часовій геометрії. Це виправляє головну слабкість попередніх гіпотез з багатьма вимірами часу.

Шлях до “теорії всього”

Фізик Іцхак Барс та інші дослідники вважають, що додаткові часові виміри можуть проявлятися лише в умовах екстремальних енергій, наприклад, у ранньому Всесвіті. Тому теорія Клетечки потенційно здатна об’єднати квантову механіку і гравітацію — дві найважливіші, але несумісні теорії сучасної фізики.

«Ця теорія демонструє, як тривимірний час може розв’язати численні фізичні загадки», — підкреслює автор. Його модель відтворює не лише маси електрона, мюона і кварків, а й пояснює, чому саме ці частинки мають конкретну масу — питання, яке досі не мало відповіді.

Наслідки для розуміння Всесвіту

Концепція тривимірного часу відкриває нову перспективу у спробах створити єдину теорію всього — модель, яка б об’єднала чотири фундаментальні сили природи. Замість доповнення простору новими розмірами, дослідник пропонує переглянути саму суть часу як головної координати буття.

Такий підхід може змінити спосіб, яким ми уявляємо Всесвіт, і стати основою для наступного великого стрибка в теоретичній фізиці.