Дослідження змінило уявлення про походження приматів

Дослідження Університету Редінга радикально змінює уявлення про походження приматів, доводячи їхнє формування у холодному кліматі, а не в тропіках.

Вчені простежили 66-мільйонну еволюційну історію приматів, об’єднавши дані 479 видів — 178 викопних і 301 сучасного. Аналіз охоплював географічний ареал, кліматичну толерантність та видове багатство. Це дозволило відтворити розселення по Північній Америці, Європі та Азії. Для уточнення умов проживання предків було використано «супердерево» родинних зв’язків і кліматичні моделі.

Ключовим інструментом стала класифікація Кеппена-Гейгера, що поділяє планету на кліматичні типи за температурою й опадами. Реконструкції палеоклімату наклали на карти палеогеографії, враховуючи дрейф континентів і тектоніку плит. Це створило своєрідний «атлас давнього клімату», який показав, що предки приматів переживали екстремальні сезони спеки й морозу.

Дослідники з’ясували, що ці тварини мали універсальний раціон і високу витривалість. За словами Хорхе Аварія-Ллаутурео, «Протягом десятиліть ідея про те, що примати еволюціонували в теплих тропічних лісах, не піддавалася сумніву… Виявляється, примати не з’явилися в буйних джунглях — вони походять із холодних, сезонних умов Північної півкулі».

Гіпотеза передбачає, що витривалі примати поступово виходили за межі суворих кліматичних кордонів, розмножувалися та пристосовувалися до нових екосистем. З часом це сприяло їхньому переселенню у тропічні регіони та еволюційній диверсифікації.

Імовірно, у найхолодніші періоди предки впадали у сплячку, як сучасні ведмеді, сповільнюючи серцебиття та економлячи енергію. Схожа стратегія виживання досі спостерігається у карликових лемурів Мадагаскару.

Сьогодні, коли сучасні примати стикаються з кліматичними загрозами, аналіз давніх механізмів адаптації допомагає екологам визначати потенційні шляхи збереження видів та запобігати їхньому вимиранню.