У сільських клубах жінки плетуть маскувальний захист для українських бійців. А питаннями фінансів, матеріалів, доставки тощо займається священник Роман Верховцев.
Волонтерський шлях Романа Верховцева, священника Православної церкви України, розпочався ще на початку 2014 року, коли палав Київський Майдан та кремлівська влада підступно й віроломно вирішила напасти на нашу країну.
«З початком активних військових дій на Донбасі виникла потреба в продуктах для українських сил спротиву, – розповідає отець Роман. – Часи були дуже складні, і до нас звернулися підрозділи, яким потрібні були харчі, консервація, різна городина. Ми з вірянами постійно збирали все, хто чим міг поділитися».
На фото: Отець Роман переконаний: тут живуть гідні люди, які хочуть бути гідним, достойним тилом. Фото з архіву священника.
Отець Роман проводить Божі служби у семи селах на Поділлі. Люди приносили для потреб військових продукти, жертвували кошти. А коли почалася повномасштабна війна, виникла потреба в маскувальних сітках.
«Я запропонував своїм парафіянам долучитися до цієї справи. Починалося все примітивно. Шукали залишки тканини по різних швейних майстернях, які би більш-менш підходили по кольору. Але з них сітки виходили доволі важкі.
Хлопцям незручно і важко було ними користуватися. Тому згодом перейшли на спанбонд – міцний та легкий матеріал, який добре пропускає повітря і безпечний для здоров’я. Ця тканина має різні кольори під різні потреби, під різну техніку, бліндажі. Ми запитували хлопців, які потрібні відтінки, шукали саме таку тканину та виготовляли маскування конкретно під їхні потреби», – каже священник.
Сьогодні маскувальні сітки плетуть жінки переважно старшого віку в сільських клубах щодня. У селах Іванківці, Монастирок, Михалківці, Виноградівка. Долучилось ще село, в якому Роман Євгенович не проводить службу, – Лугове. Найстарший волонтерці – 86 років. Вона щоденно приходить з Виноградівки, незалежно від погоди, від стану здоров’я, знає, що треба плести.
На фото: Хоч на кілька годин, кому коли виходить, селяни йдуть плести сітки. Фото з архіву священника.
«Незважаючи на вихідні чи свята, хоч на кілька годин приходять кому як виходить, – ділиться волонтерськими буднями отець Роман. – Збираються по 15 осіб, інколи – по шість-сім… Але завжди робота триває. Взимку холодно, доводиться в рукавицях плести. Буває, і хворіють, але все одно приходять, бо знають, що їхня участь у цьому процесі є дуже важливою.
Щотижня наші жінки з п’ятьох сіл можуть сплести близько 15 великих сіток. Загалом їх виготовили вже гектари. Навіть складно сказати, скільки всього. Ми не збираємо такі дані. Адже не працюємо для галочки, для медальки. Виготовляємо стільки, скільки потребують бійці. У пріоритеті – хлопці з наших сіл. Але намагаємося допомагати різним підрозділам, звідки отримуємо запити».
Частину каркасів зробив отець Роман, частину – місцеві умільці. Кошти на закупівлю тканини, сітки-основи жертвують парафіяни, благодійники, також співпрацюють з різними фондами. Селяни колядують, організовують різні заходи, де збирають кошти для ЗСУ. Також ми використовуємо церковні гроші. Попри те, що вони потрібні на ремонти наших церков. Але ці клопоти відклали на післяпереможний період. Зараз в пріоритеті – допомога фронту.
На фото: Всі маскувальні сітки одразу ж відправляються тим, хто їх потребує на фронті. Фото з архіву священника.
«Спанбонд і основа коштують немало, – зізнається священник. – Наприклад, ціна основи розміром 9 на 200 метрів – 5 400 гривень. З неї вийде близько 15 сіток, залежно від виду. Щотижня нам потрібно тисяч 25. Щоб закрити всі запити. Але буває, що не завжди виходить їх назбирати. Неодноразово таке було, що я їду по тканину і немає грошей. Кажу: «Боже, благослови, бо Ти знаєш, що це хлопцям потрібно». І поки я доїжджаю, вже на картку поступили кошти…»
Крім плетіння маскувальних сіток, церковна громада за потреби купує гуму для військових автомобілів. На місяць – два-три комплекти. Придбали дрони, збирають продукти. Печиво, солодощі, консервацію – постійно.
На фото: Крім плетіння сіток селяни часто збирають харчі, донатять на потреби Захисникам. Фото з архіву священника.
«Люди знають місце збору, приносять. Я відвожу до політехнічного коледжу, з яким співпрацюємо. Олексій Васильович, виконуючий обов’язки ректора, організовує доставку бійцям. Ми постійно відчуваємо Божу підтримку. Якось зателефонували до мене хлопці: «Треба гуму. Вкрай треба: машину атакував дрон, колеса згоріли. Але її ще можна врятувати. Треба колеса». А в нашій касі грошей немає зовсім. Все по нулях, ще й борги. Гуму мені дали в борг і я її хлопцям вже відправив. Йду дорогою, думаю, де взяти кошти. Це відбулося буквально протягом пів години. Я прошу: «Боже, поблагослови, бо ти бачиш, що тяжка ситуація». І тут телефонує до мене жінка, дружина загиблого воїна, каже: «Хочу вам допомогу дати на церкву». Кажу: «А якщо ми ці кошти використаємо для військових?» Вона: «Добре, без проблем». І кидає ту суму, яка якраз покриває ті витрати, які були потрібні. Ця потужна підтримка з неба надихає продовжувати свою місію», – запевнив отець Роман.
Читайте також: Місяць без даху над головою: волонтери з Хмельницького шукають приміщення для продовження своєї діяльності
