Гігантські акули виявилися теплокровними

Підтримувати підвищену температуру тіла у воді особливо складно, і лише лічені види риб можна назвати хоча б частково «теплокровними». Нова робота ірландських біологів доповнила цей список ще одним пунктом — мабуть, найзначнішим. У ньому з’явилися гігантські акули, одні з найбільших риб на землі.

Приказка неспроста говорить “холодний як риба”: майже з 34 тисяч відомих видів цих тварин лише близько 35 здатні підтримувати температуру вище навколишнього середовища, найчастіше — тільки в певних частинах свого тіла. Причина в тому, що теплопровідність води в десятки разів вище, ніж у повітря, чому в морі енергетичні витрати на «теплокровність» набагато більша, ніж на суші.

Найвідоміші з “теплокровних” риб – великі білі акули, яким висока температура забезпечує швидкість, необхідну для активного та ефективного полювання навіть у відносно холодних водах. Тепер же до цього клубу приєднався інший вид акул — гігантські cetorhinus maximus, які харчуються, фільтруючи планктон. Про це розповідається в статті, опублікованій в журналі Endangered Species Research.

Гігантські акули займають друге місце серед найбільших риб, поступаючись лише китовим. Вони здатні виростати до десяти метрів і набирати до чотирьох тонн ваги. Ці акули поширені в помірних широтах всіх океанів і харчуються, просто відкриваючи пащу. При плаванні через неї постійно проходить до 2000 тонн води на годину, а спеціальним чином модифіковані зябра фільтрують досить дрібний планктон. Великої швидкості і спритності такий спосіб життя не вимагає, і тим несподіваніше стала знахідка, зроблена Ніколасом Пейном (Nicholas Payne) і його колегами з Трініті-коледжу в Дубліні.

Біологи провели розтин чотирьох гігантських акул, тіла яких знайшли на берегах Ірландії і Великобританії. В їх тілі виявили риси, характерні саме для “теплокровних” риб, такі як червоні м’язи уздовж хребта і проходять поруч великі судини, здатні їх підігрівати. Крім того, анатомія серця гігантських акул помітно відрізняється від звичайної для риб. Його потужна м’язова оболонка здатна створювати велике зусилля при прокачуванні крові. Це допомагає ефективному вилученню кисню, абсолютно необхідного для підтримки підвищеної температури.

Заінтриговані цими знахідками вчені вирішили провести прямі вимірювання. Вони використовували мініатюрні датчики, один з яких реєстрував температуру навколишньої води, а другий — в тілі риби, біля основи спинного плавника. Прилади встановлювали на вільноплавних акул, а після 12 годин клейка речовина, яка їх утримувала, розчинялася, і біологи підбирали їх для збору даних. Робота показала, що температура м’язів гігантських акул стабільно залишається на один-півтора градуси вище води. Таким чином, їх можна назвати частково гомойотермними, тобто здатними підтримувати підвищену температуру принаймні в деяких частинах тіла.

Ніколас Пейн і його співавтори вважають, що така особливість дозволяє гігантським акулам залишатися постійно в русі і покривати великі дистанції, щоб фільтрувати величезні кількості води, необхідні для вилучення потрібної кількості планктону. Це особливо важливо, якщо враховувати манеру їх плавання: для фільтрування ці акули тримають рот постійно відкритим, що вимагає додаткових зусиль при русі вперед.

Відкриття ірландських зоологів ставить питання про те, що часткова теплокровність може бути поширена серед риб ширше, ніж вважається сьогодні. Гігантська акула була вперше описана ще в 1765 році – виходить, її здатність регулювати температуру тіла вислизала від уваги дослідників більше двох з половиною століть.