Нове дослідження демонструє, що синтетичні полімери можна змусити керовано розкладатися, імітуючи молекулярні механізми ДНК та РНК.
Команда Ювея Гу з Рутгерського університету відтворила «сусідні групи» — хімічні структури, що запускають внутрішні реакції в природних полімерів. У природі вони ініціюють «нуклеофільні атаки», які розривають ланцюги й забезпечують швидке розкладання. Гу пояснив: «Природні полімери демонструють механізм, який ми можемо скопіювати». Додавання штучних аналогів цих груп зробило матеріал нестійким до контрольованого руйнування.
Експерименти показали, що змінюючи структуру добавок, можна регулювати час цілісності пластику. Полімери розкладалися на дрібні фрагменти, потенційно придатні для повторного використання. Гу підкреслив: «Ця стратегія найкраще працює для матеріалів з коротким терміном служби». Це відкриває шлях до біорозкладної упаковки та одноразових виробів. Такі матеріали можуть зменшити обсяг пластику, який нині забруднює довкілля.
Перш ніж технологія стане комерційною, необхідно оцінити безпечність залишкових фрагментів полімерів. Дослідники хочуть перевірити, чи не є рідина після розкладання токсичною. Важливим обмеженням є потреба в ультрафіолетовому світлі. Гу зауважив, що «сонячного випромінювання достатньо для запуску реакції». Однак пластик, прихований від світла, не руйнуватиметься.
Розроблена технологія демонструє, що принципи природної хімії можна використати для створення матеріалів із програмованим життєвим циклом. Це може радикально змінити майбутнє виробництва короткочасних полімерів і зменшити екологічні наслідки.
#Хіміки #створили #пластик #що #самознищується #за #потреби
Source link
