Канна з Південної Африки впливає на хімію мозку

У дослідженні розглядається нейрохімічний вплив південноафриканської рослини Sceletium tortuosum (канна, або кугед), яка здавна використовувалася мисливцями-збирачами сан і скотарями хойхой для пригнічення апетиту, підтримки витривалості та досягнення станів трансу.

Рослина містить алкалоїди – вуглецеві сполуки, здатні змінювати фізіологічні функції людини. Як наголошують автори, «хемотипи – це групи одного виду рослин, які відрізняються алкалоїдним складом у відповідь на географічні та екологічні умови». Саме ці відмінності визначають силу та характер дії канни.

У новому дослідженні порівняно два хемотипи з регіонів Тувсрів’є та Де Руст у Південній Африці. Протягом місяця мишам давали екстракти цих варіантів рослини, після чого вимірювали рівні нейромедіаторів. Результати показали значне підвищення норадреналіну та зниження ГАМК у всіх ділянках мозку. Такі зміни пов’язані з покращенням уваги, пильності та регуляцією емоцій.

Крім того, виявлено вплив на серотонін і дофамін – ключові хімічні регулятори настрою та мотивації. За словами дослідників, «це може пояснювати традиційне використання канни як засобу, що зменшує стрес і пригнічує апетит». Важливо, що контрольні екстракти без специфічних алкалоїдних профілів не спричиняли жодних змін у мозку.

Особливий інтерес викликали рідкісні сполуки – мезембринові спирти та сцелецій А4, знайдені у вищих концентраціях у досліджуваних хемотипах. Вони можуть відігравати головну роль у вираженому ефекті. Це свідчить, що походження та умови вирощування рослини прямо впливають на її фармакологічний потенціал.

Висновки дослідження мають дві ключові перспективи. По-перше, вони відкривають шлях до прецизійної фітотерапії, де враховують не лише вид рослини, а й конкретний хемотип із потрібною комбінацією алкалоїдів. По-друге, підкреслюється величезний потенціал африканських лікарських рослин, який може зробити внесок у глобальні інновації охорони здоров’я за умови поєднання традиційних знань і сучасних методів.

Таким чином, канна залишається унікальним прикладом того, як давні практики можуть надихати сучасну науку на пошук нових рішень для лікування тривожних і депресивних розладів, а також для розробки більш безпечних природних засобів регуляції настрою та сну.