На Городоччині стартував проєкт з дослідження давніх цвинтарів. Під час однієї з експедицій дослідникам вдалося відшукати унікальний надгробок, що свідчить про трагічну історію кохання, створений самобутнім майстром.
Ідею дослідження старовинних некрополів Городоччини ми виношували вже давно, – розповів начальник відділу культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міськради Олег Федоров. – Але все відкладалося на потім. Певною мірою саме завдяки команді «Україна Інкогніта» ми розпочали реалізацію давньої ідеї. Суттєвий внесок у реалізацію цього проєкту внесла міська голова міста Городок Неоніла Андрійчук.
Проєкт поки що усталеної назви немає. Робоча назва – «Могили предків». В рамках проєкту планується обстежити всі старовині некрополі Городоччини – українські, польські, єврейські. Мета – дослідити та показати яскраву багатонаціональну та поліконфесійну історію та культуру краю, що має сприяти злагоді в українському суспільстві.
По завершенню ми плануємо організувати низку фотовиставок, – каже Олег Федоров. – Спробуємо випустити також і фотоальбом. Звісно, що висвітимо все у мережі інтернет та медіа. Крім того, за підсумками можна буде прокладати туристичні маршрути.
У липні цього року експедиція команди «Україна Інкогніта» побувала у Городку та дослідила кілька старих сільських некрополів на теренах Городоцької громади. У селі Лісоводи тоді було знайдено унікальний кам’яний хрест-надгробок, який досі залишається нерозв’язаною загадкою для істориків.
Власне сам по собі хрест – досить тривіальний для надгробків середини ХІХ століття цієї частини Поділля. Загадковими є продряпані на його поверхні позначки паломників у вигляді різноманітних хрестиків (усього 17 штук). Такі прочани, зазвичай, залишали у святих місцях на знак їх відвідин та для підсилення молитви. Подібних графіті на хрестах-надгробках більше немає ніде.
Досить цікавими виявилися хрести на цвинтарі в селі Радковиця, також у Городоцькій громаді.
Перша повноцінна експедиція стартувала 23 листопада. Про якесь затягування з початком тут не йдеться. Найкращий час для обстеження старих некрополів – це коли повністю опало листя (хто уявляє цвинтарні чагарники – зрозуміє, чому) і вдарили перші морози (грязюка теж не є добре).
Впродовж першого виїзду у якому взяли участь Олег Федоров та автор цих рядків, було обстежено цвинтарі у селах Грицьків та Купин. На жаль, у Грицькові нічого цікавого знайти не поталанило. Найдавніші місцеві поховання датуються лише початком XX століття, а самі пам’ятники – позбавлений хоч якої індивідуальності тогочасний масовий продукт.
Зате некрополь села, а колись містечка Купин, перевершив усі сподівання.
Про відкриття на його римо-католицькій (польській) частині розкажемо пізніше, а поки зупинимося на його українській (православній) ділянці.
Власне від початку цвинтар не вразив. Звичайний набір архаїчних пласких кам’яних хрестів «козацького» та «хрещатого» типів. Та й особливого декору (як, наприклад, у Радковиці) на них не спостерігалося. Датування – від 1880-х до початку XX століття.
Зате на «новій» частині некрополя, де й ніби нічого такого бути й не могло, експедиція зробила справжнє відкриття. Тут встановлено цілий меморіальний комплекс.
Судячи з неповторної стилістики, автор – той самий самоук з Остапківців, про якого ми розповідали раніше. До речі з того часу вдалося про нього дізнатися більше. «Тодор» – це його вуличне ім’я. Насправді майстра звали Федір Когут.
Якщо на цвинтарі в Остапківцях для виготовлення надгробків використовували камінь, то в Купині – бетон. Тут ще раз наголосимо – портретні скульптурні пам’ятники для сільських некрополів України – величезна рідкість!!!
Головна фігура – жінка в хустці з молитовно складеними на грудях руками. Навпроти неї – бюст чоловіка та дві вази, також з бетону. Спочатку подумалося, що це подвійне поховання. Але коли вдалося прочитати написи, то виявилося, що за цим меморіалом стоїть якась трагічна і таємнича історія, з якою ще потрібно розібратися. Враховуючи, що сталося все у 1967 році, в Купині ще повинні залишатися люди, які мають її пам’ятати.
Отже, під зображенням жінки значиться (орфографія і стиль збережені):
«… Маевська Мария Иванивна. Ум. 1967 г. 3. фиврал»
Під бюстом чоловіка читаємо:
«Ти миня прости. Я тибя спасти нисмох».
За що просить вибачення чоловік, чому він не зміг врятувати дружину (маму?) і від чого – незрозуміло. Як і те, яка трагедія сталася. Є підозра, що жінка загинула в пожежі. Дуже схоже, що в у незрозумілій конструкції, на якій стоїть фігура, художник намагався зобразити вогонь.
Що стосується Федора Когута («Тодора»), є велика підозра, що спадщина цього «подільського Піросмані» не обмежується трьома фігурами в Остапківцях та чималим меморіалом в Купині. Вірогідно, у нього вціліли й інші роботи. Бо, за словами односельців, він творив від початку 1930-х і до самої смерті десь у 1980-х. А виходячи із того, що бачив автор, – це був непересічний майстер наївного народного мистецтва.
Дмитро Полюхович. Фото – автора.
Читайте також: Лабораторія алхіміка та воскресіння селян із мертвих: чим відоме одне із сіл на Хмельниччині
Автор: Адміністратор сайту
Всі новини на одному каналі в Google News Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook
