новаторське рішення для уловлювання та зберігання вуглецю

Консорціум нафтових компаній за підтримки уряду Норвегії запустив проєкт Northern Lights, метою якого є вловлювання вуглекислого газу (CO2) з промислових джерел по всій Європі та його безпечне зберігання в геологічних резервуарах під морським дном. Це один з ключових проєктів у рамках боротьби з глобальним потеплінням, який ставить за мету зберігати до 5 мільйонів тонн CO2 на рік у наступні роки.

Норвегія, будучи одним найбільшим виробником нафти в Європі, активно впроваджує технології уловлювання і зберігання вуглецю (CCS) як частину своєї кліматичної стратегії. Технологія передбачає захоплення викидів CO2, що утворюються на промислових підприємствах та електростанціях, їх стискання та перетворення в рідку форму, після чого вуглекислий газ транспортують і закачують у глибокі підземні резервуари. Основна ідея полягає в тому, щоб запобігти потраплянню вуглецю в атмосферу, де він сприяє парниковому ефекту і глобальному потеплінню.

Проєкт Northern Lights на першому етапі планує зберігати 1,5 млн тонн CO2 щорічно, а в подальшому збільшити цей обсяг до 5 млн тонн. Завод вже заброньований різними європейськими компаніями, які прагнуть скоротити свої викиди. Це відображає зростання зацікавленості європейських промислових підприємств у технологіях CCS, особливо на тлі посилення екологічних норм і вимог до скорочення викидів.

Технологія CCS дає можливість значно знизити викиди CO2 у секторах, де це зробити складно через специфіку виробництва, наприклад, у цементній, металургійній та хімічній промисловості. Але є й значні виклики, пов’язані з впровадженням цієї технології.

Однією з ключових проблем CCS є її вартість. Будівництво установок для уловлювання вуглецю набагато дорожче, ніж інвестиції у відновлювані джерела енергії, такі як сонячні або вітряні електростанції. Ось чому ця галузь поки що сильно залежить від субсидій і підтримки держави. У Європі додатковим стимулом є система квот на викиди, яка дозволяє компаніям купувати або продавати вуглецеві кредити залежно від обсягу своїх викидів. Уловлюючи достатньо вуглецю, підприємства можуть навіть отримувати прибуток від продажу невикористаних квот, компенсуючи витрати на впровадження CCS.

Проте, попри ці можливості, деякі експерти ставлять під сумнів справжню ефективність та мету цієї технології. Вони вказують на те, що проєкти з уловлювання вуглецю дозволяють промисловим підприємствам і далі використовувати викопне паливо, вловлюючи лише частину своїх викидів, що може бути недостатньо для боротьби з глобальними кліматичними змінами. Проєкт Northern Lights, наприклад, хоча й є важливим кроком вперед, зможе уловлювати лише незначну частину глобальних викидів, які щорічно досягають 33 млрд тонн.

Критики також вказують на можливість так званого «грінвошингу» — ситуації, коли компанії просувають свою діяльність як екологічну, насправді не знижуючи свій негативний вплив на навколишнє середовище. Деякі екологи вважають, що впровадження CCS технологій дозволяє компаніям лише на перший погляд відповідати екологічним стандартам, не переходячи до суттєвого зменшення споживання викопного палива.

Важливо також розуміти, що уловлювання та зберігання вуглецю не вирішує основної проблеми – необхідності зменшення споживання викопного палива і переходу до відновлюваних джерел енергії. З точки зору критиків, CCS дає нафтогазовій галузі можливість продовжувати експлуатувати викопні ресурси, не стимулюючи перехід до більш стійких рішень.

Попри це, проєкт Northern Lights є важливим кроком для розвитку технології CCS у Європі. Його успіх залежатиме від того, наскільки ефективно та масштабно можна буде застосовувати цю технологію у майбутньому. З часом, коли екологічні норми стануть ще суворішими, а ціни на викиди вуглецю зростатимуть, такі технології можуть стати важливою частиною глобальних зусиль із протидії зміні клімату.