Нові супутники показали, як океан “дихає” вуглецем!

Новітні супутникові технології дозволили картографувати поглинач вуглецю в океані з небаченою точністю, відкриваючи нові шляхи вивчення змін клімату.

Поглинач вуглецю в океані: невидимий щит планети

Світовий океан, поглинаючи до 25% антропогенного CO2, є потужним природним буфером проти глобального потепління. Водночас він акумулює близько 90% надлишкового тепла, створеного людською діяльністю. Але це поглинання має свою ціну — підкислення океану, яке змінює хімію води і впливає на морські екосистеми. «Поглинання вуглецю — ключовий процес, який треба вивчати з високою точністю», — підкреслює професор Ніколас Грубер зі Швейцарської вищої технічної школи Цюриха.

OceanSODA-ETHZ: прорив у вимірюванні

Дослідницька група розробила нову версію набору даних OceanSODA-ETHZ, яка використовує машинне навчання та супутникову інформацію для картографування обміну вуглецю між океаном і атмосферою. Завдяки цьому, роздільна здатність карти зросла в понад 30 разів: тепер вона становить 25?25 км і оновлюється кожні 8 днів. Така деталізація дає змогу фіксувати короткотермінові зміни, які раніше лишалися поза увагою.

Вплив штормах і ураганів на обмін вуглецем

Нові дані дають змогу вивчати наслідки ураганів, які піднімають глибокі води, насичені CO2, до поверхні. Це може спричинити раптові викиди або зниження рівня вуглецю в поверхневих шарах. «Ми можемо тепер спостерігати подібні явища в реальному часі і з високою точністю», — зазначає професор Джеймі Шатлер з Ексетерського університету.

Біогеохімічні наслідки та глобальні ризики

Поглинання CO2 змінює карбонатну рівновагу океану, впливаючи на морські організми — корали, молюсків, планктон. Зниження pH може призвести до масових порушень у харчовому ланцюзі. Саме тому так важливо розуміти географічну мінливість і динаміку цього поглинача.

Перспективи для науки та кліматичної політики

«Ми стоїмо на порозі нової ери в науці про океан», — говорить Роберто Сабіа з Європейського космічного агентства. Новий підхід дозволяє точно прогнозувати зміни у поглинанні вуглецю, що критично важливо для моделей зміни клімату. Він також допоможе ефективніше адаптувати глобальні кліматичні стратегії.

Цей прорив у картографуванні дозволяє не лише глибше розуміти нинішні процеси, а й формувати науково обґрунтовані рішення для збереження океанів — і, зрештою, майбутнього людства.