Наступного року може запрацювати реєстр об’єктів культурної спадщини, що вплине на долю палаців та замків, які поступово руйнуються. Це має дати поштовх для економічного та культурного розвитку селищ та міст. В цьому аспекті, в тому числі, досліджували досвід двох архітектурних пам’яток, розташованих на Хмельниччині: палацу Орловських в Маліівцях та палацу Гершгоріна у Деражні на Хмельниччині.
У статті “Української правди” своїми думками з цього приводу поділились експерти Іван Щурко, Юрій Дубик, Катерина Гончарова, Анастасія Донець, Ганна Гаврилів та Сергій Бут.
Кожен ранок Анастасія Донець, директорка Комунального закладу культури “Малієвецький обласний історико-культурний музей“, піднімається сходами старовинного палацу, щоб зустріти туристів. Виставка картин, прогулянки з конями, стежки в мальовничих місцях – ці та багато інших культурних подій притягують щороку тисячі туристів. Однак, не так давно палац, збудований 1788 року, в якому жили чотири покоління, був приречений на занепад.
Після закриття Обласного дитячого спеціалізованого санаторію “Світанок” історична будівля, як і безліч інших в Україні, почала руйнуватися. Приклади, коли цікаве та красиве місце перетворюється на руїни, можна зустріти ледь не в кожній українській громаді. Однак у 2021 році Анастасія Донець із допомогою місцевої влади домоглася зміни статусу палацу в Маліївцях, який перекваліфікували в музей.
Річ у тому, що це моя сімейна історія. Я тут виросла, навчалася. Тут живуть мої батьки, працювали моя бабуся, дідусь. Я закінчила історичний факультет, пішла в приватну сферу, знаю, що таке туристичний бізнес. І тоді, коли виникло питання із закриттям цього об’єкту, ми все зробили на одному диханні та не дали палацу померти, – розповідає Донець.
Відкриття музею збіглося з початком повномасштабного вторгнення, але на допомогу прийшов американський фонд, завдяки якому палац отримав фінансування для збереження культурної спадщини. Поступово в село, де проживає 400 людей, почали приїжджати туристи. Донець ділиться статистикою: у 2022 році музейний комплекс відвідали 6 тис. людей, а у 2023 році – вже 8 тис. відвідувачів. Причому, вдалося створити декілька десятків робочих місць, а на роботу приїжджали люди навіть із Києва.
Нам дуже пощастило – з місцевою владою, суспільством, волонтерами, які нам допомагали. Я була готова все своє життя віддати на цю справу. Іноді з жахом думаю, що б сталося з палацом без нас, – каже Донець.
Експерти вважають, що ця сфера, яка перебуває поза увагою як держави, так і приватного бізнесу, може бути в прямому сенсі золотою жилою. Містечка та селища, де вдається зберегти історичну спадщину, отримують нове життя, робочі місця та надходження в місцевий бюджет за рахунок податків та орендних платежів.
Сергій Бут, директор “Прозорро.Продажі“, наголошує, що держава також отримує значні кошти за продаж старих будівель. Так, Бут доповідає – на платформі “Прозорро.Продажі” продали та здали в оренду понад 300 історичних об’єктів, причому продажі досягли 1,4 млрд грн, а оренда приносить в державний бюджет 2 млн грн щомісячно. Тут треба додати, що це не стосується історичних пам’яток, які залишаються у власності держави.
Ганна Гаврилів, директорка ТОВ “Палац Розділ” та засновниця культурної ініціативи “Спадщина.UA“, яка викупила восени минулогороку особняк адвоката Периторіна, який згодом виявився палацом Гершгоріна, у Деражні, розповідає, що відбувалося з історичними будівлями: На жаль, мусимо констатувати той факт, що система радянського союзу добряче познущалася з культурної спадщини, до прикладу, у підвалах палацу Бруницьких у Підгірцях на Львівщині розводили рибу, а в палаці Реїв у Приозерному на Івано–Франківщині зробили свого часу свинарник. І таких прикладів безліч.
При чому, під час так поточних та капітальних ремонтів в радянські часи свідомо та несвідомо знищувалися важливі елементи оздоблення історичних споруд. Наприклад, у палаці Гершгоріна у Деражні на Хмельниччині палац переробили в школу, а розкішний інтер’єр з поліхромією та ліпниною на стінах і унікальними кахлевими печами демонтували, щоб у вихованців не пробуджувалась любов до “буржуазного світогляду”. З іншого боку, продовжує Ганна Гаврилів, велика частка “націоналізованих” колись резиденцій та маєтків у малих громадах за “совка” змінила функцію на об’єкти соціальної інфраструктури: санаторії, туберкульозні диспансери, школи тощо. Відтак, завдяки забезпеченню поточного утримання будівель та догляду за територіями, ці пам’ятки архітектури та прилеглі до них парки в кращому чи гіршому стані збереження, але таки перейшли Україні у спадок.
А от з питанням “життя” об’єктів культурної спадщини в часи Незалежності маємо невтішну ситуацію, каже експертка. Можна виправдовуватися тим, що у важкі 90-ті люди не мали що їсти й такі питання були точно не на часі. Але факт у тому, що за останні три десятиліття культурну спадщину було покинуто напризволяще.
Сьогодні валова частка руїн – результат колись вчасно не залатаного квадратного метра даху, украденого погонного метра ринви, розбитого і не заскленого вікна. Саме так ми втратили свого часу Поморянський замок на Львівщині – через один вчасно не залатаний квадратний метр даху. Спадщина має термін придатності, і якщо вчасно її не припильнувати, вона за кілька років недогляду та людської байдужості починає вмирати безповоротно, – впевнена Гаврилів.
Доцент кафедри архітектури та реставрації Національного університету “Львівська політехніка” Юрій Дубик погоджується, що становище старовинної архітектури в Україні – важке. Він зауважує, по-перше, що культурна спадщина – це частина української ідентичності, як мова – частина культури. Однак, ніхто в державі не розуміє, скільки в країні таких історичних будівель, тому починати потрібно з обліку, особливо на рівні місцевої влади. По-друге, відновлення будівель повинне базуватись на збереженні автентичності. По-третє, потрібно знайти прийнятну модель між збереженням будівлі як об’єкту спадщини та економічними розрахунками для його існування.
Наприклад, у Польщі є міністр культури, його заступником є на правах заступника міністра так званий головний консерватор держави. Або головний реставратор, як хочете назвіть. І відповідно міністерство в Польщі називається Міністерство культури та охорони культурної спадщини, а не інформаційної політики. Ось такий показник підходу, – каже Дубик.
Відбудова історичних будівель майже гарантує розвиток соціальної інфраструктури. Архітектор Щурко розповідає, як подорожував Румунією у 2010–х роках та бачив приклад замку Бран – це одна з історичних будівель, яка пов’язана із Владом Цепешем, графом Дракулою.
Ти бачиш досить бідні села – і тут замок Бран, довкола якого 3-4 села, які мають вигляд курортів, бо дуже багато кав’ярень, ресторанчиків, готелів, хостелів, сувенірних магазинчиків, крафтових товарів. Тобто, цей замок став каталізатором значного економічного розвитку і самого села, в якому він знаходиться, і кількох довколишніх, – пояснює Щурко.
Держави та малі громади мають можливість рятувати об’єкти спадщини, що перебувають у їх власності, за кошти власних бюджетів чи грантодавців і донорів. Ганна Гаврилів каже, що до війни була низка програм фінансування на зразок державних інфраструктурних: програми “Велика реставрація” від Мінрегіону, “УКФ” від Мінкульту, обласні конкурси мікропроєктів, а також кілька зовнішніх гравців у сфері спадщини, що надавали гранти на засадах співфінансування. Гаврилів додає, що під час війни деякі ефективні балансоутримувачі змогли на програмах для внутрішньо переміщених осіб врятувати й свої об’єкти, наприклад, палац Гредлів у Сколе на Львівщині отримав 400 тисяч євро від німецького Зоологічного товариства на реставрацію даху.
Виходом також є цивілізований продаж або оренда історичних будівель. Бут, директор “Прозорро.Продажі”, підкреслює, що й під час війни кількість учасників аукціонів не зменшилась, а залишилась на високому рівні. Так серед покупців – приватні особи, товариства з обмеженою відповідальністю чи фізичні особи – підприємці, які зазвичай спеціалізуються на будівництві, або на оренді нерухомості.
Нагадаємо, палацу Гершгоріна у Деражні, наразі шукають нових господарів.
The post Палаци на Хмельниччині хочуть внести у реєстр об’єктів культурної спадщини first appeared on Поділля News.
Source link
