Андрій Шимчук народився 7 липня 1998 року в селі Сивки, що на Шепетівщині. Мав двох старших сестер: Валентину та Юлію. Змалку батьки привчали дітей до праці. Мали чимале господарство, обробляли землю.
«Після школи Андрій поїхав до Шумська, де вивчився на муляра-штукатура, маляра, – розповіла Валентина. – З дитинства він любив майструвати, щось ремонтувати… А коли в 2019 році помер наш тато, брат взяв на себе значну частину домашньої роботи: орав нашим конем і собі, і людям, косив, копав та допомагав по господарству. Спробував і заробітчанського хліба за кордоном, але недовго зміг протриматися. Його часто просили допомогти з ремонтами односельці».
Племінник Антон ще не знає, що його рідний дядько не повернеться. Фото з домашнього архіву.
Коли почалася велика війна, Андрій не раз ходив до військкомату, проходив військово-лікарську комісію, каже сестра. Але його не брали. Казали: «Чекайте, вас викличуть».
За словами Валентини, військова служба Андрія розпочалася 20 січня минулого року. Майже два місяці навчався в Житомирі, отримав посаду стрільця-помічника гранатометника в аеромобільному відділенні. Військове злагодження проходив кілька тижнів у Краматорську. А вже звідти потрапив на Сіверський напрямок Донеччини.
«Він мав позивний «Малий». Востаннє розмовляв з нами 6 квітня. Казав, що дуже болить голова, був надто тривожний. Попередив, що має йти на позицію. Наступного дня ми бачили, що його телефон був активним о 7.48 ранку. І більше Андрій на зв’язок не виходив… 9 квітня нам повідомили, що він зник безвісти, а вже наступного дня принесли сповіщення про загибель», – поділилася пережитим сестра.
«Поранення Андрій отримав близько дев’ятої ранку та протримався до вечора. На жаль, стік кров’ю, так і не дочекавшись темряви, щоб його безпечно евакуювали», каже сестра Валентина. Фото з домашнього архіву.
Як розповіли рідним побратими Андрія, на позицію, де він перебував, прилетів ворожий дрон. Осколками від вибуху йому посікло голову, більшу частину тіла. Поранений, він протримався до початку сьомої вечора, але крововтрата була значною. Захисник так і не дожив до евакуації. Адже лише затемна можна було вивозити поранених, щоб не засік ворожий безпілотник… Це сталося біля населеного пункту Григорівка Бахмутського району.
Поховали Андрія Шимчука 12 квітня в рідному селі. Йому тепер назавжди 26 років. Посмертно його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Дуже сумує за любим дядьком п’ятирічний племінник Антон. Згадує, як Андрій водив його на морозиво, забирав з дитсадка, вчив кататися на велосипеді… Він часто обіймає його фото, запитує, коли повернеться і привезе йому машинку. Рідні поки що не кажуть хлопчику про важку втрату.
Читайте також: На Хмельниччині попрощалися з трьома захисниками
