Штучні павутини виявили ДНК тварин у повітрі

Зростаюча втрата біорізноманіття змушує науковців шукати нові способи відстеження змін у природі.

Метод екологічної ДНК (eDNA) дозволяє визначати види, що мешкають у певному середовищі, аналізуючи фрагменти ДНК, залишені у воді чи ґрунті. Та більшість зразків досі беруться з води, що ускладнює моніторинг наземних видів. Виходом може стати повітряна ДНК (airDNA) — технологія, яка лише починає свій шлях, але відкриває нові можливості для вивчення екосистем суші.

Деякі дослідники вже пробували збирати ДНК за допомогою павутиння, адже воно природно фіксує частинки з повітря. Команда з Нової Зеландії вирішила піти далі — створити штучні павутини, натхненні святковими декораціями до Гелловіну, щоб перевірити, чи можуть вони працювати не гірше за справжні.

«Наші дані показують, що штучні павутиння виявляють наземні види так само ефективно, як і природні», — зазначають автори роботи.

Як працює штучне павутиння

Штучні сітки, розміщені на відкритому повітрі, затримують мікроскопічні частинки — пил, спори грибків і клітини, що містять ДНК живих організмів. Зібрані зразки потім аналізуються, щоб визначити, які види поблизу залишили свої сліди. У порівнянні з водною eDNA, обидва типи павутин виявили чіткі сигнали від наземних спільнот, а також добре фіксували грибкові спори, створюючи більш повну екологічну картину.

«Штучні павутини прості у виготовленні, дешеві й дозволяють краще контролювати місце та тривалість збору зразків», — підкреслюють дослідники.

Новий інструмент для екології

Такий підхід може стати екологічно безпечнішою альтернативою, адже він не шкодить самим павукам, які відіграють важливу роль у природі. Щороку ці хижаки знищують близько 800 мільйонів тонн комах — природних шкідників.

Попереду — оптимізація методу: визначення кількості павутин, потрібних для збору достатнього матеріалу, тестування в різних погодних умовах та пошук нових матеріалів.

«Можливо, саме природні ткачі надихнуть нас створити ще досконаліші біомеханічні інструменти для вимірювання біорізноманіття», — зазначають автори.

Ця технологія може змінити підхід до моніторингу наземних екосистем, зробивши спостереження за життям природи настільки ж точним, як і за підводним світом.