Solar Orbiter вперше показав полюси Сонця зблизька

Solar Orbiter вперше показав полюси Сонця у високій роздільній здатності — і ці дані вже змінюють наше розуміння того, як працює магнітне «серце» зірки.

Дослідження, опубліковане в журналі The Astrophysical Journal Letters, дало вченим із Інституту дослідження Сонячної системи імені Макса Планка перше чітке зображення південного полюса Сонця, який десятиліттями залишався майже недоступним для спостережень.

Завдяки нахиленій орбіті апарата — близько 17° до площини екліптики — вдалося зафіксувати унікальні потоки плазми й магнітні структури, що простягаються від полярної області до глибших шарів Сонця. Саме тут, як вважають науковці, формується основний «двигун» одинадцятирічного сонячного циклу.

Використовуючи дані двох ключових інструментів — поляриметричного та геліосейсмічного іміджера (PHI) і іміджера екстремального ультрафіолету (EUI) — команда виявила, що магнітне поле на полюсах дрейфує зі швидкістю 10–20 м/с, тобто майже так само швидко, як біля екватора. Це суперечить попереднім спостереженням із площини екліптики, які натякали, що полярні потоки мають бути значно повільнішими.

Такі результати змушують переосмислити моделі глобальної магнітної циркуляції Сонця. За словами першого автора роботи Лакшмі Прадіпа Чітти, супергранули — гігантські клітини гарячої плазми, у кілька разів більші за Землю, — «вперше роблять видимою полярну складову магнітного конвеєра».

Цей конвеєр переносить магнітні поля з екватора до полюсів і назад у глибину зорі, замикаючи цикл, який визначає періодичність сонячних плям, спалахів і викидів корональної маси.

Поки що спостереження Solar Orbiter охоплюють лише короткий проміжок часу, тож учені наголошують: потрібні багаторічні дані, щоб зрозуміти, чи зберігається стабільність цих потоків протягом усього циклу. Але вже зараз стає ясно, що полюси Сонця значно динамічніші, ніж вважалося раніше.

Наступні оберти апарата навколо Сонця відбуватимуться під дедалі більшим нахилом — до 33°, що дасть змогу вперше побачити полярні області майже «згори» та остаточно розкрити їхню роль у формуванні магнітного ритму нашої зірки.