Вперше за 30 років знайдено гігантського щура

Дослідження Франтішека Веймелки розкриває унікальне біорізноманіття тропічних гір Нової Гвінеї, поєднуючи науку і традиційні знання.

Повернення виду з тіней невідомого

Шестимісячна експедиція до гірських масивів Нової Гвінеї принесла несподіваний прорив: наукове відкриття одного з найбільших мишоподібних гризунів на планеті — субальпійського шерстистого щура (Mallomys istapantap). Цей вид востаннє бачили понад 30 років тому, а до останнього часу знали лише з музейних зразків. Тепер вперше зафіксовано фотографії та відео цієї тварини в дикій природі. «Дивно, що така велика і вражаюча тварина залишається настільки маловивченою», — зауважив Веймелка.

Гризун живе на висоті близько 3700 метрів, у хмарних лісах, що залишаються майже недоступними для людини. Його нічний спосіб життя, ізольованість ареалу й природна обережність зумовлюють надзвичайну рідкість спостережень. Але Веймелка не тільки зафіксував його візуально, а й здійснив перші біометричні виміри, зібрав дані про раціон, активність, пересування та паразитів.

Нова сторінка у вивченні еволюції гризунів

Mallomys istapantap разом з гігантськими хмарними щурами з Філіппін належить до найбільших гризунів мишоподібної групи. Їхня еволюція відбувалась у гірських ландшафтах без конкуренції з боку плацентарних ссавців. За останні п’ять мільйонів років в умовах ізоляції вони розвинулися в вражаючу різноманітність форм.

Гризун має потужні лапи, довжину тіла до 85 см, густе хутро та вагу майже 2 кг. «Гострі різці й лапи по 8 см роблять його вражаючим навіть для досвідчених зоологів», — підкреслює дослідник. Вдень він ховається у сховках, а вночі підіймається по деревах у пошуках рослинної їжі. Саме це нічне життя зробило його фактично невидимим для науки впродовж десятиліть.

Інтеграція місцевих знань у глобальний науковий контекст

Окрім відкриття Mallomys istapantap, Веймелка задокументував 61 вид ссавців, зокрема рідкісних сумчастих, під час дослідження схилів гори Вільгельм — найвищої точки Папуа-Нової Гвінеї. Такі наукові досягнення були б неможливі без участі місцевих мешканців. «Якби не місцеві мисливці, які супроводжували мене в горах, я б ніколи не зміг зібрати ці дані», — визнає він.

Співпраця з місцевими племенами не тільки відкрила шлях до відкриттів, а й дала змогу громадам дізнатися більше про власну унікальну природу. Веймелка провів освітні зустрічі, які поєднували традиційні знання з науковими фактами, зміцнюючи екологічну свідомість. Така взаємодія вкрай важлива для збереження біорізноманіття, особливо на тлі загроз, зумовлених видобутком корисних копалин.

Майбутнє збереження гірських екосистем

Гори Нової Гвінеї — одні з найменш досліджених біорегіонів планети, однак їхня цінність для науки та екосистеми — безцінна. Нові відкриття, як-от фіксація Mallomys istapantap, демонструють, наскільки мало ми ще знаємо про життя на висоті понад 3000 метрів у тропічному поясі. «Скільки ще потрібно дізнатися про біорізноманіття тропічних гір?», — запитує Веймелка.

Зібрані дані дозволяють не лише краще зрозуміти біологію окремих видів, а й формують наукову основу для створення програм захисту гірських лісів. Адже збереження таких ізольованих екосистем — ключ до стабільності клімату, гідрологічних циклів і біологічної рівноваги.

Це дослідження — доказ того, що навіть у XXI столітті Земля ще зберігає таємниці, які чекають на свого дослідника.