Впорскування аерозолів у стратосферу несе серйозні кліматичні, геополітичні та економічні ризики

Ідея зниження сонячного випромінювання за допомогою стратосферного аерозольного упорскування (SAI) — впорскування світловідбивних частинок у верхні шари атмосфери — нині переходить від фантастики до об’єкта серйозного наукового аналізу.

Вчені Колумбійського університету попереджають, що реальні умови значно ускладнюють практичне застосування цієї технології. “Навіть найсучасніші моделі SAI завжди будуть ідеалізованими”, — зазначає атмосферна хімікеса В. Фей МакНілл.

У публікації в Scientific Reports дослідники розглядають фізичні, геополітичні та економічні обмеження SAI, наголошуючи на критичному значенні широти впорскування. Наприклад, викиди над полюсами можуть спричинити збої в тропічних мусонах, а вплив у тропіках — змінити циркуляцію струменевих потоків. “Йдеться не лише про кількість сірки, а про те, де й коли її випускати”, — підкреслює МакНілл.

Історичний приклад виверження вулкана Пінатубо 1991 року, після якого температура на планеті знизилась на майже один градус Цельсія, часто подають як доказ ефективності SAI. Водночас, цей випадок також спричинив збій у мусонній системі Індії та виснаження озонового шару. Це змушує шукати безпечніші альтернативи сульфатам, зокрема мінеральні сполуки, такі як кальцій карбонат чи альфа-алюміній оксид.

Але навіть найбільш придатні оптично матеріали, як-от алмаз чи кубічна цирконія, стикаються з проблемами обмеженої доступності або ускладнень у розпиленні у формі наночастинок. “Більшість запропонованих речовин не є ані масово доступними, ані зручними у застосуванні”, — зазначає провідна авторка статті, Міранда Гак.

До того ж, у реальних умовах ці частинки злипаються в агломерати, втрачаючи свої оптичні властивості й знижуючи ефективність відбивання світла. Економічні моделі також свідчать про можливі перебої у постачанні та зростання вартості сировини. “Замість очікуваних переваг ми можемо отримати зовсім інші, непередбачувані ефекти”, — додає Гак.

Узагальнюючи, науковці підкреслюють: практичні, технічні й політичні обмеження роблять SAI надзвичайно ризикованою стратегією. “Справжня реалізація буде значно складнішою, ніж припускає 99% наявних моделей”, — застерігає економіст клімату Гернот Вагнер.