Нове дослідження спростовує поширену теорію про катастрофічні кліматичні наслідки виверження супервулкана Тоба 74 000 років тому, демонструючи натомість докази короткострокового потепління та швидкого відновлення екосистем.
Супервулкан Тоба на індонезійському острові Суматра здійснив найпотужніше виверження в історії людства. Під час цієї події в атмосферу потрапили тисячі кубічних кілометрів вулканічного матеріалу. Протягом десятиліть вчені дискутували про кліматичні наслідки цього колосального виверження. Багато дослідників припускали, що воно спричинило тривалу вулканічну зиму.
Майкл Петралья з Університету Гріффіта коментує: “Немає сумнівів, що супервиверження Тоба було колосальним”. Однак глобальний вплив цієї події залишався дискусійним питанням. Нові дані суттєво змінюють наше розуміння наслідків цього виверження для давніх екосистем і людських популяцій.
Методологія дослідження
Команда науковців під керівництвом Гопеша Джа з Інституту геоантропології Макса Планка зосередила свою увагу на археологічній пам’ятці Джвалапурам у південній Індії. Це місце розташоване на низовині та містить чітко стратифіковані відкладення вулканічного матеріалу. Тефра (вулканічний попіл) з Тоба утворила тут особливо інформативні геологічні шари.
“Кількість тефри була настільки великою, що вона повністю поховала місцеву рослинність на цьому місці”, – пояснює Джа. Сезонні мусонні дощі законсервували попіл у навколишньому середовищі. Під час сухіших періодів на тефрі формувався затверділий поверхневий шар, відомий як “хардпан”. Таким чином створювалися щорічні шари, що зафіксували екологічні умови після виверження.
Дослідники застосували комплексний підхід до аналізу цих відкладень. Вони використовували рентгенівську та електронну мікроскопію для визначення мінерального складу тефри. Ці дані дозволили реконструювати кліматичні умови, що панували після виверження. Геохімічні маркери в шарах відкладень зберегли цінну інформацію про температуру та вологість.
Результати аналізу відкладень у Джвалапурамі виявилися неочікуваними та спростували гіпотезу тривалої вулканічної зими. Замість багаторічного охолодження, дослідники зафіксували лише один рік зниження температури. За цим коротким періодом слідували п’ять років теплішого та сухішого клімату.
Переоцінка наслідків
Петралья підсумовує результати дослідження: “Протягом шести років після виверження екосистеми стабілізувалися і повернулися до умов, які були сприятливими для мисливців і збирачів, присутніх у цьому регіоні”. Це суттєво відрізняється від сценаріїв тисячолітнього похолодання, що розглядалися раніше.
Історичні записи підтверджують потужний вплив інших великих вивержень. Виверження 536 року нашої ери, наприклад, призвело до документально підтвердженої вулканічної зими. Воно також пов’язується із занепадом багатьох цивілізацій того періоду. Однак у випадку з Тоба такого не спостерігалося.
Дослідники припускають, що мусонна погодна система могла пом’якшити кліматичні наслідки виверження Тоба. Гопеш Джа зазначає: *”Хоча кі
#Виверження #Тоба #спричинило #теплу #погоду #не #кризу
Source link
